Розділ «Том третій»

Він не поїхав до міста, а зупинився в заїзді Дорогомиловського передмістя.

Le coup de théâtre avait raté[221].

XXI

Російські війська проходили через Москву з другої години ночі І до другої години дня і втягали у свій рух решту тих мешканців та поранених, що виїжджали.

Найбільша тиснява під час руху військ була на мостах Кам’яному, Москворіцькому і Яузькому.

Тимчасом як, роздвоївшись навколо Кремля, війська стовпилися на Москворіцькому і Кам’яному мостах, величезна кількість солдатів, користуючись зупинкою та тиснявою, повертались назад від мостів і скрадливо й мовчазно прошмигували повз Василя Блаженного і під Боровицькі ворота назад під гору, до Красної площі, де, якимсь чуттям вони почували це, легко можна було брати чуже. Такий самий натовп людей, як на дешевому крамі, заповнював Гостиний двір в усіх його ходах та переходах. Але не було привітно-нудотних заманюючих голосів гостинодворців, не було рознощиків і строкатої жіночої юрми покупців — були лише мундири та шинелі солдатів без рушниць, солдатів, які мовчазно з ношею виходили і без ноші входили у ряди. Купці і монопольщики (їх було мало) самі не свої ходили між солдатами, відмикали і замикали свої крамниці і самі з підручними кудись виносили свій крам. На площі біля Гостиного двору стояли барабанщики й били збір. Але звук барабана примушував солдатів-грабіжників не збігатися на поклик, як перше, а, навпаки, відбігати далі від барабана. Між солдатами, по крамницях та проходах, видно було людей у сіряках і з голеними головами. Два офіцери, один у шарфі по мундиру, на худому темносивому коні, другий у шинелі, піший, стояли на розі Іллінки і про щось розмовляли. Третій офіцер під’їхав до них.

— Генерал наказав хоч би там що зараз вигнати всіх. Що ж це, неподобство! Половина людей розбіглася.

— Ти куди?.. Ви куди?.. — крикнув він на трьох піхотних солдатів, які, без рушниць, підібравши поли шинелей, прошмигнули повз нього в ряди. — Стій, каналіє!

— Егеж, ось і зберіть їх! — відповів другий офіцер. — Їх не збереш; треба йти швидше, щоб решта не втекла, от і все!

— Куди ж іти? там стали, збилися на мосту і не рухаються. Може, цеп поставити, щоб решта не розбіглася?

— Та підіть же туди! Гони ж їх геть! — крикнув старший офіцер.

Офіцер у шарфі зліз з коня, гукнув барабанщика і ввійшов а ним разом під арки. Кілька солдатів кинулось бігти юрмою. Купець, з червоними прищами на щоках коло носа, зі спокійно-незворушним виразом розрахунку на гладкому обличчі, поспішно і франтовито, розмахуючи руками, підійшов до офіцера.

— Ваше благородіє, — сказав він, — зробіть ласку, захистіть. Ми не рахували б там якої дрібниці, це з дорогою душею! Прошу вас, сукна зараз винесу, для благородної людини хоч два сувої, з дорогою душею! Бо ми чуття маємо, а це що ж, чистий розбій! Прошу вас! Караул, чи що, поставили б, хоч замкнути дали б...

Кілька купців з’юрмилося біля офіцера.

— Е! пусте плетеш! — сказав один з них, худорлявий, з суворим обличчям. — Стявши голову, за волоссям не плачуть. Бери, що кому хочеться! — І він енергійним жестом махнув рукою і боком повернувся до офіцера.

— Тобі, Іване Сидоровичу, добре говорити, — сердито промовив перший купець. — Прошу вас, ваше благородіє.

— Що й казати! — крикнув худорлявий. — У мене тут у трьох крамницях на сто тисяч краму. Хіба вбережеш, коли військо пішло! Ех, люди, проти божої волі з києм не підеш!

— Прошу вас, ваше благородіє, — казав перший купець, вклоняючись. Офіцер стояв, вагався, і на обличчі його видно було нерішучість.

— Та мені що до того! — крикнув він раптом і пішов швидкими кроками вперед по ряду. В одній відчиненій крамниці чутно було удари і лайку, і в той час, як офіцер підходив до неї, з дверей вискочив виштовхнутий чоловік у сіряку і з поголеною головою.

Чоловік цей, зігнувшись, проскочив повз купців і офіцера. Офіцер накинувся на солдатів, що були у крамниці. Але в цей час страшний крик величезного натовпу розлігся на Москворіцькому мосту, і офіцер вибіг на площу.