Проїжджаючи позад однієї з ліній піхотних гвардійських полків, він почув голос, що називав його на ім'я.
— Ростов!
— Що? — відгукнувся він, не впізнаючи Бориса.
— Ач як, у першу лінію попали! Наш полк в атаку ходив! — сказав Борис, усміхаючись тією щасливою усмішкою, що буває в молодиків, які вперше побували у вогні.
Ростов зупинився.
— Он як! — сказав він. — Ну що?
— Відбили! — збуджено сказав Борис, зробившись балакучим. — Ти можеш собі уявити?
І Борис почав розповідати, яким чином гвардія, ставши на місце й побачивши перед собою війська, прийняла їх за австрійців і раптом по ядрах, пущених із цих військ, дізналася, що вона в першій лінії, і несподівано мусила вступити в бій. Ростов, не дослухавши Бориса, торкнув свого коня.
— Ти куди? — спитав Борис.
— До його величності з дорученням.
— Он він! — сказав Борис, якому почулося, що Ростову треба було «його високості», замість «його величності».
І він показав йому на великого князя, який за сто кроків од них, у касці і в кавалергардському колеті, із своїми піднятими плечима й насупленими бровами, щось кричав до австрійського білого і блідого офіцера.
— Та це ж великий князь, а мені до головнокомандуючого або до государя, — сказав Ростов і рушив був конем.
— Графе, графе! — гукав Берг, такий самий збуджений, як і Борис, підбігаючи з другого боку. — Графе, я в праву руку поранений (казав він, показуючи кисть руки, закривавлену, обв'язану хусточкою) і залишився у строю. Графе, тримаю шпагу в лівій руці: у нашому роду фон-Бергів, графе, усі були рицарями.
Берг ще щось говорив, але Ростов, не дослухавши його, вже поїхав далі.
Проїхавши гвардію і порожній проміжок, Ростов, для того, щоб не попасти знову в першу лінію, як він попав під атаку кавалергардів, поїхав лінією резервів, далеко об'їжджаючи те місце, де чутно було найгарячішу стрілянину й канонаду. Раптом поперед себе і позад наших військ, у такому місці, де він ніяк не міг передбачати ворога, він почув близьку рушничну стрілянину.
«Що це таке? — подумав Ростов. — Ворог у тилу наших військ? Не може бути, — подумав він, і жах тривоги за себе і за результат всього бою раптом напав на нього. — А втім, хоч би що це було, однаково, — вирішив він, — тепер уже нема чого об'їжджати. Я повинен шукати головнокомандуючого тут, і якщо все загинуло, то й моє діло загинути з усіма разом».
Погане передчуття, яке найшло раптом на Ростова, потверджувалося все більше й більше, чим далі він в'їжджав у місцевість за селом Прац, зайняту юрмами різного роду військ.
— Що таке? Що таке? По кому стріляють? Хто стріляє? — питав Ростов, рівняючись із російськими й австрійськими солдатами, які бігли перемішаними юрмами навперетин його дороги.
— А біс їх знає! Усіх побив! Хай гине все! — відповідали йому по-російському, по-німецькому й по-чеському юрми, біжачи й не розуміючи так само, як і він, того, що тут робиться.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Війна і мир. Том 1-2.» автора Толстой Л.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том перший“ на сторінці 148. Приємного читання.