Розділ «Бентежний дух Дати Туташхіа»

Крім згаданої вже безкорисливості, Мушні Зарандіа має ще чимало чеснот: він розумний, кмітливий, прозорливий, енергійний, невтомний у роботі, старанний, вірний своїй справі, має велику силу волі, шанує традиції, часом розмірковує про долю батьківщини...

Що ж виходить? Як же протиставити Мушні Зарандіа Даті Туташхіа, коли вони такі схожі й на вигляд, і своїми особистими рисами, як дві копії з одного оригіналу? І скільки б ми не шукали, нам не пощастить знайти в Мушні таку ваду, на підставі якої можна було б сказати, що він є втіленням зла, жахливого дракона.

Може, цією вадою слід вважати те, що Мушні Зарандіа служить у жандармерії і переслідує Дату Туташхіа? Але ж це закономірно випливає з його світогляду, чіткого й цілком певного, якому він завжди вірний і тому не може поводитися інакше, до кінця йде наміченим шляхом. Інша річ, що основа його світогляду хибна, а відповідно хибні й умовиводи. В такому разі йдеться не про навмисне зло, а про мимовільну помилку, і нам треба скоріше жаліти Мушні Зарандіа, а не оголошувати його втіленням зла...

Перший сигнал нам подає людина, яка багато років з великим захопленням дивилася на Мушні Зарандіа. Ця людина — граф Сегеді. Маємо на увазі не ті випадки, коли, розповідаючи про службу Мушні як слідчого й розвідника, він величає його Сатаною (тут слово «сатана» звучить як комплімент).

Перший сигнал лунає, коли Мушні Зарандіа вручає графові Сегеді пакет з документами, які компрометують полковника Сахнова. Граф Сегеді: «Глянув на Мушні, і мені здалося, що замість його сухорлявої постаті, яка щойно вмостилася в кріслі, з крісла погрозливо високо витяглась голова скрученої клубком гадюки...» І ще раз таке привиділося графові Сегеді, коли він був уже у відставці й до нього прийшов з візитом Мушні. Граф раптом зрозумів, що гість його готує для Дати Туташхіа диявольську пастку.

Мушні Зарандіа постав перед графом Сегеді в образі гадюки, а гадюка, як відомо, алегоричне втілення Сатани. На підтвердження цього через кілька сторінок читаємо: «Я викохав це щеня, я ж і поквитаюся з тобою, пане Сатано!» (тут слово «сатана» граф Сегеді вживає в його прямому розумінні).

Та поквитатися зі своїм вихованцем графові Сегеді не пощастило, бо Мушні Зарандіа був значно сильніший за нього — він був сатана. А граф Сегеді, так би мовити, загравав тільки з тінню сатани. Тридцятирічна служба в жандармерії досить часто надавала йому можливість бути ним, часом це навіть захоплювало його й тішило самолюбство. А поява втіленого сатани (а не його тіні) в особі Мушні Зарандіа так збентежила й вразила зніжену душу графа, що, не витримавши такого випробування, він вирішив піти у відставку. Справді, і ворогові не побажаєш зіткнутися віч-на-віч з сатаною.

Зауважимо, що репліки Сегеді — то лише сигнали. Їх призначення — насторожити нас, примусити пильніше приглянутися до Мушні Зарандіа. Коли б так легко було розпізнати зло, то й боротися з ним, мабуть, було б не дуже важко!

Уважне вивчення духовного світу Мушні Зарандіа приводить нас до одного, здавалося б, несподіваного висновку: він не знає любові. Як і Дата Туташхіа, він наділений майже всіма достоїнствами й чеснотами (так ми думаємо, забувши про те, що Сатана може імітувати будь-які Достоїнства і чесноти), окрім одного — любові. Це та вища сфера, де відразу ж проявляється істина, де лжа безсила когось обманути, оскільки справжню любов завжди супроводжує відповідна дія. Тут та межа, за якою зло втрачає силу впливу і змушене показати своє справжнє обличчя.

У всьому романі Мушні Зарандіа навдивовижу замаскований (тут знову можна згадати про велику майстерність автора), замаскований так, що навіть сумнів бере — чи не гріх бачити в ньому втілення зла?

І тільки коли роман прочитано і можна вже здалеку глянути на події, які в ньому викладено, ми нарешті розуміємо, в чому тут суть справи.

Ось тоді ми й починаємо розуміти, від якої хвороби помер Мушні Зарандіа невдовзі після смерті Дати Туташхіа. Лікарі не збагнули тієї хвороби й охрестили її меланхолією. А насправді Мушні Зарандіа, який досяг вершини службової кар’єри, знищила жорстока поразка в боротьбі з добром, втіленим в особі простого абрага Дати Туташхіа.

Все життя змагався Мушні Зарандіа з Датою Туташхіа (коли приховано, а коли й відкрито). А тим часом Дата Туташхіа пройшов довгий шлях духовної еволюції. Почав він з того, що у всіх випадках намагався бути захисником правди; потім, розчарувавшись, повстав у душі проти всього людства, обрав пасивну позицію, вирішив не втручатися ні в чиї справи; потім він вирішив винищувати зло насильством, але це призвело до ще гірших наслідків.

І тільки тоді був приречений на поразку Мушні Зарандіа, коли Дата Туташхіа зрозумів, що знищити зло насильством — неможливо, що його треба перетворити на добро. А зробити це зможе тільки той, кому до снаги самопожертва заради ближнього. Ось це й було не до снаги Мушні, бо самопожертва неможлива без любові, а любов була чужа йому. В усіх інших випадках він міг якщо не перемогти Дату Туташхіа, то принаймні зрівнятися з ним. Зрозумівши це, Мушні Зарандіа жахнувся, і сили почали зраджувати його. Ось у чому причина його загадкової хвороби й загибелі.

Здатність на жертву заради любові й хист перетворення зла на добро і є та найпростіша і водночас складна й глибока за думкою істина, про яку згадувалося вище, коли ми говорили про життєве кредо Дати Туташхіа («Я ніколи не вимагав від людини нічого, крім того, щоб вона була добра і справедлива»). Дата Туташхіа пройшов великий шлях духовної еволюції та досконалості, набуваючи цю здатність, цей хист. Але шлях цей був і шляхом мучеництва, бо тільки через муки й непрохідні безодні можна досягти справжньої досконалості. Ось чому роман починається словом «совість», яка є або повинна бути здатністю бачили свої вади.

Дата Туташхіа справді прожив життя мученика й самітника, І, можливо, ми будемо близькі до істини, якщо визнаємо його добровільний прихід у в’язницю відображенням тих міфологічних моделей, згідно з якими кращим синам роду людського на шляху до досконалості довелося заглянути в страшну безодню. І знову в міфологічному плані: «І тоді полинула душа Туташха на небо й стала місяцем, а плоть лишилася на землі». Саме цими словами завершується текст епіграфів, і це підтверджує, що земне втілення Туташха —  Дату Туташхіа — автор вважає особистістю, що піднялася до граничної духовної висоти.

І ще одне: вже з давніх часів грузинська література в кращих своїх зразках уміла провести своїх героїв через осягнення найглибших духовних істин, не завдаючи при цьому шкоди їхній психіці, вміла так розкрити перед цими героями найглибші безодні буття, щоб світ у їхніх очах не втрачав усієї своєї краси й не порушувалась прекрасна гармонія минулого й вічного. Продовженням цих традицій грузинської літератури є роман «Дата Туташхіа».

Усе сказане — це лише віхи, віхи на одному з можливих шляхів, які ведуть до розуміння цього роману. А щоб виправдати самі ці віхи, не можна не згадати в зв’язку з «Датою Туташхіа» і його автором таких слів Уїльяма Фолкнера: «Письменник повинен забрати зі своєї майстерні все, крім старих ідеалів людського серця — любові й честі, жалощів і гордості, співчуття й жертовності,— відсутність яких вихолощує і вбиває літературу... Я вірю, що людина не тільки вистоїть — вона переможе... Доля поета, письменника — писати про це. Його привілей у тому, щоб, звеличуючи людські серця, зроджуючи в них мужність, і честь, і надію, і гордість, і співчуття, і жалість, і жертовність,— які були славою людини в минулому, — допомогти їй вистояти. Поет повинен не просто створювати літопис людського життя: його твір може стати фундаментом, стовпом, який підтримує людину, допомагає їй вистояти й перемогти».

Реваз Тварадзе