Розділ «Частина І Пошукова експедиція Мула»

– І це все? Ти більше нічого не хочеш додати? Ми прилетіли сюди і виявили, що губернатор уже чекає на нас. Цілком імовірно, що ми дізнаємося від губернатора, що і на самій Тазенді нас теж чекають. І тоді який сенс в усій нашій місії?

Ченніс підняв голову і, не приховуючи втоми у своєму голосі, промовив:

– Очікувати – це одне, а знати, хто ми і для чого прийшли, зовсім інше.

– Ти сподіваєшся приховати це від людей із Другої Фундації?

– Можливо. Чому б і ні? Ти готовий мені допомогти? Припустімо, наш корабель виявили в космосі. Що незвичного в тому, що якась держава утримує прикордонні спостережні пости? Навіть якби ми були звичайними чужинцями, то все одно зацікавили б їх.

– Настільки зацікавили, що сам губернатор їде до нас, а не навпаки?

Ченніс знизав плечима.

– Розберемося з цією проблемою пізніше. Давай спочатку глянемо, що це за губернатор.

Прітчер мляво вишкірився. Ситуація ставала абсурдною. Ченніс продовжив з якимось фальшивим захопленням:

– Принаймні, ми знаємо одне. Тазенда є Другою Фундацією, бо інакше мільйони зібраних нами дрібних доказів помилкові. Чим інакше можна пояснити той явний страх, в якому тримає цих тубільців Тазенда? Я не бачу жодних ознак політичного панування. Вочевидь, їхні групи старійшин збираються довільно і без жодних перешкод. Оподаткування, про яке вони кажуть, видається мені помірним і не надто ефективним. Тубільці багато розводяться про бідність, але мають вигляд здорових і ситих. Їхні будинки незграбні, а поселення примітивні, але очевидно, що вони цілком відповідають своєму призначенню.

Справді, цей світ мене захоплює. Я ніколи не бачив похмурішого краю, але переконаний, що населення жодним чином не страждає і що в їхньому простому житті їм якось вдається підтримувати добре збалансований рівень щастя, якого бракує у складних популяціях розвиненіших центрів.

– То ти, виходить, шанувальник селянських чеснот?

– Хай боронять мене зірки! – Ченніса, здається, розвеселила ця ідея. – Я просто звертаю увагу на важливість усього цього. Вочевидь, Тазенда є ефективним адміністратором – і ця ефективність дуже відрізняється від ефективності старої Імперії, чи Першої Фундації, чи навіть нашого Союзу. Вони всі механічно перенесли всю владу на своїх підданців за рахунок нематеріальних цінностей. Тазенда приносить щастя, що не залежить від достатку. Хіба ти не бачиш, що все їхнє правління зорієнтоване інакше? Воно не фізичне, а психологічне.

– Справді? – Прітчер дозволив собі іронію. – А як щодо страху, з яким ці старійшини говорили про покарання зрадників цими добросердими психологами-адміністраторами? Як це відповідає твоїй тезі?

– А хіба вони були об’єктами покарання? Вони кажуть лише про покарання інших. Так ніби знання про покарання настільки добре імплантоване у їхню свідомість, що у застосуванні самого покарання нема потреби. Відповідні ментальні установки так уміщені в їхні мізки, що я впевнений: на планеті немає жодного тазендійського солдата. Хіба ти сам усього цього не розумієш?

– Можливо, зрозумію, – сказав Прітчер, – коли побачу губернатора. До речі, а якщо нашими мізками теж управляють?

Ченніс відповів із жорстоким презирством:

– Ти вже мав би до цього звикнути.

Прітчер помітно зблід і з зусиллям відвернувся від нього. Того дня вони більше не розмовляли.

Була вже тиха, безвітряна й холодна ніч, коли Прітчер, прислухавшись до сну свого напарника, тихо налаштував свій наручний передавач на ультрахвильовий діапазон, що був недоступний для пристрою Ченніса і, безшумно торкнувшись його нігтем, установив зв’язок із кораблем.