Розділ «Частина І Пошукова експедиція Мула»

– За моїм наказом, генерале, – Ченніс уперше звернувся до свого супутника, назвавши його звання, – поки я тебе забалакував, ти, мабуть, не відчув ніякого прискорення, бо воно відбулося в той момент, коли я розширив поле «Об’єктива» – і ти, безсумнівно, сприйняв його як ілюзію руху.

– Навіщо? Що ти зараз робиш? Який сенс у цих нісенітницях про Тазенду?

– Це не нісенітниці. Я говорив цілком серйозно. Ми летимо туди. Ми вилетіли сьогодні, бо згідно з планом, ми повинні були летіти туди три дні. Генерале, ти не віриш в існування Другої Фундації, а я вірю. Ти просто бездумно виконуєш накази Мула, а я передчуваю серйозну небезпеку. У Другої Фундації було п’ять років, щоб підготуватися. Як саме вони підготувалися, я не знаю, але раптом вони мають на Калгані своїх агентів? Якщо знання про місцерозташування Другої Фундації буде у моїй голові, то вони можуть це виявити. Моє життя може опинитися у небезпеці, а я дуже люблю своє життя. Навіть якщо подібні ризики мізерні і малоймовірні, я краще перестрахуюся. Тож про Тазенду невідомо нікому, крім тебе, а ти дізнався про це вже тоді, коли ми були у космосі. І навіть у цьому разі в мене ще залишаються сумніви щодо екіпажу. – Ченніс знову іронічно усміхався, очевидно, повністю контролюючи ситуацію.

Прітчер прибрав руку з бластера і на якусь мить йому зробилося ніяково. Що стримало його від дії? Звідки ця слабкість? Адже були часи, коли він, бунтівний капітан, якого не підвищували по службі у Першій торговій імперії Фундації, ще був собою, і діяв не менш швидко і сміливо, ніж зараз Ченніс. Невже Мул мав рацію? Невже його контрольований розум настільки зосереджений на послуху, що він втратив ініціативу? Він відчув, як у душі посилюється зневіра, переходячи у дивну апатію.

Він сказав:

– Чудово! Тільки у майбутньому консультуйся зі мною, перш ніж вирішувати щось подібне.

Не встиг він докінчити, як заблимала сигнальна лампочка.

– Це машинне відділення, – недбало кинув Ченніс, – вони вже у п’ятихвилинній готовності до стрибка, і я попросив їх дати мені знати, якщо виникнуть якісь проблеми. Хочеш залишитися на посту?

Прітчер мовчки кивнув, і раптово залишившись на самоті, замислився про ті муки, що звалюються на людину, коли її вік наближається до п’ятдесяти. Екран був всіяний поодинокими зорями. Ядро Галактики з одного її краю виднілося наче в тумані. От якби він позбавився Мула!

Але вже сама думка про це змусила його перелякано здригнутися.

Головний інженер Гакслані непривітно глянув на молодика без форми, який поводився із впевненістю флотського офіцера і, схоже, обіймав керівну посаду. Гакслані, який служив на флоті ще відтоді, як в цього юнака ще й молоко на губах не встигло висохнути, зазвичай, плутав владу із військовим чином.

Але цього чоловіка призначив Мул, а за Мулом, звичайно, було останнє слово. Останнє слово у цьому питанні. Він навіть підсвідомо не засумнівався, наскільки це правильно, бо його емоції контролювалися на глибокому рівні.

Гакслані мовчки вручив Ченнісу маленький овальний предмет. Ченніс узяв його і чарівно усміхнувся.

– Ви ж із Фундації, чи не так, шефе?

– Так, сер. Я прослужив на флоті Фундації вісімнадцять років, перш ніж Перший Громадянин прийшов до влади.

– Інженерну справу теж там вивчали?

– Кваліфікований технік першого класу, Центральна школа на Анакреоні.[4]

– Непогано. І ви виявили це на лінії зв’язку, коли я попросив вас подивитися?

– Так, сер.

– Це її частина?