Розділ «Частина третя. Уламки»

З книги «Телекінез: аналіз і наслідки» (щорічний альманах журналу Science за 1981 рік) авторства Діна Д. Л. Макґаффіна:

У підсумку хотілося б вказати на серйозний ризик, який несуть у собі дії владних структур, котрі намагаються замести справу Керрі Вайт під килим — зокрема, мова йде про так звану «Комісію Вайт». Прагнення політиків подати телекінез як явище, що трапляється раз у житті цілого покоління, легко зрозуміти, але неможливо прийняти. З точки зору генетики, вірогідність його повторного прояву складає 99 відсотків. Треба вже зараз готуватися до того, що може статися…

Із «Тлумачного словника сленгу для батьків» авторства Джона Р. Кумбза (Нью-Йорк, The Lighthouse Press, 1985), стор. 73:

Керроризувати — (1) спричиняти насильство або руйнування, паніку, хаос; (2) учинити підпал (пох. від Керрі Вайт, 1963—1979).

Із «Вибуху з тіні» (стор. 201):

У попередніх розділах уже згадано сторінку зі шкільного зошита Керрі Вайт, на якій раз по раз, ніби у відчаї, переписано строфу відомого рок-поета шістдесятих Боба Ділана.

Мабуть, доречно завершити цю книгу кількома рядками з іншої пісні Ділана, які могли б слугувати Керрі за епітафію: «Я хотів би написати таку просту мелодію, / щоб урятувати тебе, мила пані, від божевілля, / щоб вона тебе заспокоїла й приспала біль / від твоєї непотрібної мудрості…»[19]

Із «Мене звуть Сьюзен Снелл» (стор. 98):

На цьому моя книжечка закінчується. Сподіваюся, вона добре продаватиметься — тоді я зможу переїхати кудись, де мене ніхто не знатиме. Я хочу обдумати все й вирішити, що робити від сьогоднішнього дня до того часу, коли мій вогник зникне на тому кінці довгого чорного тунелю…

Із висновку Комісії з розслідувань штату Мейн стосовно подій 27—28 травня в Чемберлені:

…тому ми мусимо зробити висновок, що в той час, як розтин об’єкта дослідження вказує на певні відмінності на клітинному рівні, котрі можуть свідчити про наявність певних паранормальних здатностей, причин вважати, що повторення таких подій вірогідне чи навіть можливе, наразі немає…

Уривок з листа Амелії Дженкс, Роял-Ноб, штат Теннессі, до Сандри Дженкс, Мейкон, штат Джорджія, від 3 травня 1988 року:

…а твоя мала племінниця росте як з води, і вона ого яка велика для своїх двох рочків. У неї таткові блакитні очі й моє біляве волосся, але воно мабудь потемнішає. Вона страшно гарненька, і коли вона спить, я іноді думаю, що вона дуже-дуже схожа на нашу мамцю.

На днях, коли вона гралася на землі за будинком, я потихеньку підібралася до неї й побачила таку сміхоту! Енні гралася з братовими кульками, та тільки вони рухалися геть самі. Енні гигикала й сміялася, але я троха злякалась. Деякі кульки літали вгору і вниз. Я згадала про бабцю, пам’ятаєш коли по Піта прийшли копи, а їхні пістолети вилетіли їм з рук, а бабця собі реготалася? І як вона гойдала своє крісло навіть тоді, коли в ньому не сиділа? Гірко мені було думать про це. Я так надіюся, що серденько не хвататиме як у бабці, пам’ятаєш?

Ну, мені тре’ йти пораться. Передавай вітання Ріку, бережися й присилай фотки, коли зможеш. А наша Енні страшно гарнюня, в неї оченята блищать як ті ґудзики. Колись вона точно доможиться усього, чого захоче.

З любов’ю,

Мелія

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!