Розділ «Кайдашева сім’я»

– Одчепись, сатано! Хто його одв’язував? То твої діти їздили по дворі та й упустили його, – крикнула Кайдашиха.

– То, мамо, баба одв’язали коня та й пустили по дворі! – брехали Мотрині діти з-за угла.

– Ні, не баба! То Василь одв’язав та їздив, доки не впустив коня, а кінь як задер задні ноги та плиг у наш город! – кричав Лаврінів хлопець.

– Он глянь, суко, на тин! Це твій кінь звалив. Заплати три карбованці та оддай нашого кабана, тоді візьмеш свого коня, – кричала баба Кайдашиха.

– Як то? за свого невірного гнилого кабана та ви взяли нашого коня! – репетувала Мотря, піднявши лице вгору.

– То ваш кінь гнилий та червивий, а не наш кабан, – кричала Мелашка з-за бабиних плечей.

– Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, – кричала Мотря до Мелашки.

– Принеси лишень три карбованці, а ні, піду в волость тебе позивати, – обізвалась Мелашка.

– Ще й вона піде в волость! Утри передніше віскривого носа та тоді підеш у волость, – кричала Мотря.

– Не лайся, бо я тобі в вічі плюну, – говорила баба Кайдашиха.

Молодиці підняли гвалт на все село. Їх лайка дзвеніла, як дзвони на дзвіниці, по всьому яру, доходила до діброви. Люди з кутка позбігались і дивились у ворота й через тин. Декотрі сусіди почали вмикуватися, хотіли їх мирити і вговорювали Мотрю.

– Та це ж ті каторжні Балаші! Хіба ж ви їх не знаєте? – кричала Мотря до людей.

– Та це ж ті іродові Довбиші! Хіба ж ви їх не знаєте? – репетувала баба Кайдашиха. – Це ж вона того вовчого заводу з чортячими хвостами.

– Та годі вам лаятись! – гукнув з-за тину один чоловік.

– Як же годі! Та це ж ті підтикані, задрипані Балаші! Хіба ж ви їх не знаєте? Це ж ті бієвські лобурі, що старців по ярмарках водять! – кричала Мотря. – Он зав’язалась, як на Великдень, а батько ходить по селі з торбами.

– Брешеш, брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не вмієш! У тебе й до того розуму та хисту нема, – кричала Мелашка.

– В тебе вже розуму, як у дірявому горшку; стільки, як у твоєї свекрухи! – кричала Мотря, взявшись за два кілки і висунувшись у Лаврінів двір.

– Що я тобі винна, що ти мене потріпуєш? – крикнула Кайдашиха і кинулась до тину так швидко, що Мотря покинула кілки і оступилась од тину.

– Оддайте мені коня! – крикнув Карпо після всього, – бо як не оддасте, то я й сам візьму!

– Ба не візьмеш! Оддай перше кабана та ще й доплати, – обізвався Лаврін.