Розділ «Кайдашева сім’я»

Лаврін так і зробив, як йому радила мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.

Балаш не сподівався так рано старостів до своєї дочки. Мелашка була дуже молода. Наставали жнива. Мелашка була потрібна в господі як робітниця. Балаш одказував старостам ні се ні те. Мелашка стояла коло печі й заливалась слізьми. Батько постеріг, чого Мелашка так пізно верталась з вулиці, і згодився на заручини. Мелашка втерла сльози рукавом і подала старостам рушники.

В неділю Кайдаш з Кайдашихою збирались їхати в Бієвці на розглядини до Балаша. Лаврін, веселий та щасливий, запрягав воли.

– Чи гарна ж, сину, хата в твоєї Мелашки? – питала мати в Лавріна.

– Ого-го! Ще й яка гарна! Здається, і в цілому селі кращої нема, – говорив Лаврін.

– Чи добрі ж хазяїни Балаші? Чи мають худобу? – питала мати.

– Та там такі робочі люди, що в нас у Семигорах і нема таких, – хвалив Лаврін, бо йому й справді Балаші здавались луччими од усіх людей на світі.

– В Бієвцях мене знають: я варила обід у попа, як він видавав заміж дочку. Я там у поповому дворі частувала всю громаду. О, там, моє серденько, є добрі хазяїни. У нас в Семигорах і справді таких нема, – говорила Кайдашиха.

Кайдашиха наділа тонку сорочку, зав’язалась гарною новою хусткою з торочками до самих плечей і понадівала всі хрести й дукачі, наділа нову юпку, нову білу свиту, ще й в жовті чоботи взулась.

«Треба гарненько вбиратись; мене знають усі Бієвці», – думала Кайдашиха й загадала Лаврінові намостити на возі високо сіна, ще й заслати килимом.

Кайдашиха вгніздилась на ввесь віз, Кайдаш сів спереду й поганяв воли. Лаврін ішов за возом. Кайдашиха проїхала коло шинку, де стояла купа чоловіків, гордовито підняла голову й «добридень» людям не сказала.

– Ого-го, наша пані економша вилізла трохи не під небо! – загомоніли чоловіки. – Видно, що їде на розглядини.

Кайдашиха виставила навмисне напоказ громаді жовті нові сап’янці. Сонце грало на чоботях. Сап’янці жовтіли на всю вулицю.

– Їй-богу, підняла свиту зумисне вище колін та показує жовті сап’янці, – сміялись чоловіки. – Везе Кайдаш свою жінку, неначе на ярмарок на продаж.

Кайдаші переїхали греблю, виїхали на гору і в’їхали в Бієвці. Кайдашиха обтерла білою хусточкою сап’янці і гордовито дивилася навкруги: дивіться, мов, люди добрі, яка панія їде до вас у гості.

Чималі хати блищали між садками. Коло церкви стояла здорова хата з новими вікнами.

– Чи не тут живе Балаш? – спитала в сина Кайдашиха.

– Ні, мамо! це дякова хата. Балаш живе трохи далі, – сказав Лаврін, показуючи вулицю, кудою треба було повертать.

Віз повернув поза церквою. В одному садку біліла здорова хата, з мальованими одвірками та дверима.

– Мабуть, це Балашова хата, – говорила Кайдашиха