Розділ «Тіні забутих предків»

«Се він про Марічку, — з ляком подумав Іван, і серце сильно закалатало йому в грудях: — ось чого вона зникла!..»

— Не знаю… Не видів, — байдужно обізвався Іван і запросив Чугайстра:

— Сідайте.

Чугайстир сів на пеньок, обтрусився з сухого листу і простяг до вогню ноги.

Обоє мовчали. Лісовий чоловік грівсь коло ватри та розтирав собі круглий живіт, а Іван думав уперто, яким би чином довше затримати Чугайстра, щоб Марічка якнайдалі встигла втікти.

Але Чугайстир сам допоміг.

Підморгнув до Івана лукавим оком і обізвався:

— Може б ти трошки пішов зо мною у танець?

— А чому б ні? — радо піднявся Іван.

Докинув у ватру смеріччя, поглянув на постоли, обсмикав сорочку на собі і став до танцю.

Чугайстир поклав волохаті руки на боки і вже хитався.

— Ну, починай!..

Що ж, як починати, то починати.

Іван тупнув на місці, виставив ногу, струснув усім тілом і поплив в легкім гуцульськім танці. Перед ним смішно вихилявся Чугайстир. Він прижмурював очі, поцмокував ротом, трусив животом, а його ноги, оброслі як у ведмедя, незграбно тупцяли на однім місці, згинались і розгинались, як грубі обіддя. Танець видимо його загрівав. Він вже підскакував вище, присідав нижче, додавав собі духу веселим бурчанням і оддувався, неначе ковальський міх. Піт краплями виступав круг очей, стікав струмочком од чола до рота, під пахами й на животі блищало у нього, як у коняки, а Чугайстир вже розійшовся:

— Гайдук раз! ще такий, — кричав на Івана і бив п'ятами в землю.

— Ще кривий!.. ще сліпий!.. — піддавав жару Іван. — Го-го! як танцювати, то танцювати.

— Най буде так! — плескав в долоні Чугайстир і присідав до землі, і крутився круг себе.

— Ха-ха-ха! — хльоскав себе по стегнах Іван.

Хіба він не годен вже танцювати?

Ватра розгоралась веселим вогнем і одділяла од танцюючих тіні, що корчились й бились на залитій світлом полянці.