Розділ «Лісова пісня»

Куць

Жаль не пристав мені, а все ж я мушу

признатися – таки старого шкода,

бо він умів тримати з нами згоду.

Було і цапа чорного держить

при конях, щоб я мав на чому їздить.

Я блискавкою мчу було на цапі,

а коники стоять собі спокійно.

От сі баби зовсім не вміють жити

як слід із нами, – цапа продали,

зрубали дуба. Зрушили умову.

Ну, й я ж віддячив їм! Найкращі коні

на смерть заїздив; куплять – знов заїжджу.

Ще й відьму, що в чортиці бабувала,

гарненько попросив, щоб їм корови

геть-чисто попсувала. Хай же знають!

Ще ж Водяник стіжка їм підмочив,

а Потерчата збіжжя погноїли,

Пропасниця їх досі б’є за те,

що озеро коноплями згидили.