Становлення та розвиток готельного бізнесу
Передумовою виникнення готелів був бурхливий розвиток виробництва, що зумовив економічний та культурний розвиток суспільства, а також встановлення виробничо-торговельних зв'язків між різними регіонами. Таким чином, у людей виникла потреба у подорожах і поїздках. Подорожі були пов'язані з ризиком, подорожуючим необхідно було шукати собі їжу та місце, де переночувати в дорозі. Мандрівники йшли на це не заради власного задоволення: купці розраховували отримати прибуток, прочан кликало в дорогу релігійне натхнення, вчених-дослідників - пізнання світу, розширення свого кругозору тощо.
Вже в далекі часи Єгипет вважався не лише осередком пам'яток культури, про що свідчать виявлені численні написи на пірамідах, залишені екскурсантами і туристами античності, але і лікувальним курортом. Для того, щоб розмістити відпочиваючих, споруджувалися спеціальні наметові містечка, павільйони, усілякі будинки та споруди для подорожуючих, а також організовувалося їхнє харчування і побутове обслуговування. Накопичені знання і досвід спорудження об'єктів для розміщення подорожуючих, що знайшли своє відображення в історії Древнього Єгипту, з успіхом використовувалися пізніше при спорудженні подібних об'єктів греками і римлянами.
Готелі в сучасному розумінні виникли ще в часи Древньої Греції. Споруджувалися вони поблизу місць, де відбувалися громадські свята, поблизу численних храмів, як, наприклад, в Олімпії біля храму Афродіти й інших культових і курортних визначних пам'яток. Мобільність населення в епоху античності була напрочуд високою. Такі події, як Олімпійські ігри, збирали атлетів, глядачів, а також торговців і ремісників (тобто споживачів і постачальників товарів і послуг) з усієї Древньої Греції. На околицях Олімпу будувалися споруди, павільйони для проживання в них атлетів, а також для надання всіляких побутових послуг.
Результати розкопок у південній частині Іраку підтверджують, що вже у п'ятому тисячоріччі до нашої ери, тобто за 7000 років до наших днів, існували хани - місця тимчасового притулку людей. У нижніх поверхах хану частково розміщалися стійла, частину приміщень займав сам хазяїн зі своєю родиною, інші - пристосовані для постояльців. Хани були навіть триповерховими.
У законодавчих актах Кодексу царя Хамураппі зустрічаються правові норми, що свідчать про те, що готельна справа у Вавилонії в той період часу (майже 4000 років тому), була досить розвинутою. Держава контролювала діяльність власників таверн. Наприклад, у випадку викриття факту розведення ними пива водою, передбачалася страта.
У Римській імперії, в зв'язку з розвитком мережі транспортних шляхів, повсюдно виникали приватні постоялі двори і заїзди. Ці дороги призначалися в першу чергу для військових загонів, а також для збирачів податків, купців, окремих верств інтелігенції (художників, архітекторів, лікарів, музикантів і акторів). Невід'ємною складовою цих доріг була мережа "поштових станцій", де ті, хто подорожує з державною місією, могли змінювати коней або мулів, а також одержувати їжу і ночівлю. На цих станціях можна було замовити послуги гіда, скласти маршрут, одержати карту й опис визначних памяток. Через низький рівень обслуговування і комфорту в притулках (готелях) для подорожуючих ("hospitium") зупинялися лише в тому випадку, коли не було можливості зупинитися у знайомих або родичів. У притулках (готелях) того часу протікали дахи, небезпечним було і саме проживання.
У Римі таверни можна було пізнати за колонами, оперезаними ланцюгом фляг, і за червоними ковбасами, що висіли уздовж стін. Підлоги були викладені яскравою мозаїкою, а стіни прикрашали картини.
Цікаво, що термінологія готельного бізнесу багато чим зобов'язана римлянам. Слово "hospitality" (гостинність) походить від латинського "hospitium" (госпіції). Однокорінними словами є "host" (хазяїн), "hospice" (притулок), "hotel" (готель).
З появою регулярного державного поштового сполучення (у часи імператора Октавіана Августа - поч. нашої ери) з'явилися і державні постоялі двори. Держава влаштовувала двори в містах і на головних шляхах, якими проїжджали кур'єри і державні службовці від Рима аж до Малої Азії або до Галлії. Будували державні постоялі двори, віддалені один від одного на відстань одного дня поїздки конем. По мірі завоювання нових територій і розширення Римської імперії її звичаї, господарська й організаційна структури поширювалися також на нові провінції і підкорені країни.
В основу організації готельної справи в Римській імперії була покладена розроблена державною владою певна класифікація готелів. Існувало два типи готелів: лише для патриціїв (мансіонес) та для плебеїв (стабулярії). Римський готель являв собою певний комплекс приміщень досить широкого функціонального призначення: це були не лише кімнати для розміщення подорожуючих, але і складські приміщення, стайні, крамниці, майстерні тощо. Готелі, як правило, будувалися з каменю і мали у своєму розпорядженні необхідний перелік послуг. У зимовий час обігрівалися. Деякі готелі обслуговували лише офіційних осіб за спеціальними документами, що видавалися державною владою. Ця традиція збереглася дотепер у формі спеціальних приміщень для особливо важливих персон в аеропортах, вокзалах.
В міру розвитку господарських відносин у Римській імперії зростали вимоги подорожуючих до умов проживання і їхнього обслуговування постоялими дворами. Виникає багато упоряджених і багатих постоялих дворів. Як повідомляє Цицерон, у них були лазні, масажні, пральні, чищення взуття. Слідкували за порядком, чистотою і дотриманням законності при наданні послуг державні чиновники - еділи. Постоялі двори зобов'язані були вести список гостей і бухгалтерію.
Вавилонських купців можна було зустріти всюди. Для припинення нападів на купців і забезпечення безпечного проїзду по дорогах створюються повсюдно в Сирії, Палестині, Єгипті, Вавилоні караван-сараї. Караван-сараї (або караванні будинки) служили тимчасовим притулком учасникам караванів. Вони стали попередниками постоялого двору для поштових карет, а пізніше мотелю і надавали послуги караванам та іншим мандрівникам. Караван-сараї були розташовані на території сучасної Туреччини, Ірану, Афганістану і північної Індії на відстані одного дня шляху один від одного. Типовий караван-сарай складався з внутрішнього дворика для тварин і простих кімнат для мандрівників. Приміщення можна було зняти за певну плату.
У зв'язку з наявністю великої кількості в'ючних тварин, та вантажу, що перевозився, будувалися караван-сараї у формі великих громадських будівель не лише в містах, але і на дорогах, у населених пунктах. Караван-сарай був одночасно постоялим і торговельним двором.
Особливо велике поширення караван-сараї набули в ІХ-ХVIII століттях у зв'язку із зростанням міст і посиленням транзитної караванної торгівлі. Найбільш поширені два типи караван-сараїв: зальні і з внутрішнім двором. Зальні караван-сараї (зустрічаються у Вірменії) - це прямокутні будинки, розділені на нефи. Середній неф призначався для людей і товарів, у бічних нефах знаходилися тварини. В другому типі караван-сараїв для розміщення людей і збереження товарів служили відкриті у внутрішній двір невеликі приміщення, розташовані в один або кілька ярусів, тварини розміщалися у дворі. Караван-сараї на дорогах укріплювалися оборонними стінами або приєднувалися до передмість і культових будівель. На транзитних шляхах караван-сараї стали втрачати своє значення з розвитком залізниць і інших сучасних видів транспорту. Один із караван-сараїв, що збереглися до нашого часу, розташований в Іспанії в Гренаді. Навколо внутрішнього двору на трьох поверхах розташовані номери. Такі караван-сараї зустрічаються й у Стамбулі. У Туреччині збереглося понад сто караван-сараїв, однак вони не функціонують, хоча доступні екскурсантам як музеї.
Масові поїздки купців, підмайстрів, духівництва, а також численних у середньовіччі пілігримів і прочан дають новий напрямок у формах надання притулку. Спочатку цей притулок був безкоштовним, заради любові до ближнього, що надавався монастирями, церковними організаціями, князівськими дворами тощо. Основним юридичним актом для наступного періоду розвитку готельної справи був едикт Карла Великого (768-814 р.), імператора Великої Римської імперії, що накладав на монастирі і церкви обов'язок утримання "госпіціїв", що надають мандрівникам ночівлю, харчування, лікувальну допомогу і ванну. Особливий розвиток ці госпіції одержали у Швейцарії, яка завдяки цьому має найстаріші готельні традиції і до сьогоднішнього дня користується у світі найвищим авторитетом у цій галузі.
Згодом безкоштовний притулок починає перетворюватися в спеціальні, розраховані на отримання прибутку підприємства. Ці установи в результаті постійного зростання вимог з боку мандрівників і, завдяки технічному прогресу, приймали нові і різнобічні форми, все більше перетворюючись на готельні підприємства, схожі на сучасні.
В міру зміцнення феодальної влади виникає необхідність забезпечення тимчасового перебування впливових державних осіб. Біля шляхів будуються постоялі двори, призначені для державних службовців.
Центром міжнародної торгівлі в ІХ-ХІ століттях був Константинополь, куди з'їжджалися купці з півночі і півдня - болгари, вірмени, русичі, араби, італійці. Звідси товари поширювалися вже по всій Європі. Для притулку прибуваючих у місто будувалися вітальні двори, деякі з них збереглися дотепер. Створенню аналогічних готельних підприємств сприяли і знамениті ярмарки у Франції (у Сен-Дені, Труа), в Італії (у Феррарі, Павії), у німецьких князівствах (у Вормсі, Кельні, Майнці, Шлейрі) тощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організація готельно-ресторанного обслуговування» автора Лук на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ“ на сторінці 1. Приємного читання.
