Розділ 3. Історія розвитку туризму

Важливою складовою туристичної сфери е готельне господарство, тому доцільно простежити історію його розвитку в Україні. Праобразом перших готелів на Русі-Україні були заїзні двори, розташовані на відстані кінного переходу один від одного. У великих містах будували гостинні двори, які, окрім об'єктів розміщення та харчування, мали крамниці, склади. Такі споруди з XV ст. створювали при поштових станціях, а також на торговельних шляхах, котрими проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського Ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини та країн Західної Європи.

В Україні століттями будували корчми вздовж торговельних і чумацьких шляхів. Тут спритні підприємці не лише торгували горілкою, а й надавали нічліг подорожуючим, охорону кінним упряжам.

На Козацькій Січі (о. Чортомлин) у другій половині ХУП ст. біля Дніпровського порту був розташований "Грецький дім" - приміщення для іноземних послів і купців. Це засвідчує існування цивілізованих торговельних та політичних зв'язків Запорозької Січі зі зовнішнім світом. Однак справжні готелі на території України з'явилися лише вХІХст.

Подорожуючи Україною 1769 р. німецький просвітитель-мандрівник Г. Гердер був захоплений її красою, природою, культурою і духовним багатством народу, що проживав на цих землях: "Україна стане Новою Грецією - гарне небо над людьми, її грайлива вдача, співуча душа, її родючі землі колись розквітнуть: з багатьох народностей виникне колись могутня розвинута нація, як це сталося і з Грецією, її терени сягнуть Чорного моря, а звідти поширяться на весь світ"19. Ці слова Гердер опублікував у "Нотатнику подорожуючого", в якому європейський читач відкрив для себе новий та загадковий світ Східної Європи, краю, що манив таємничістю почуттів.

Отже, навіть загальнооглядова інформація про туристичну Україну в перший період розвитку туризму підтверджує, що інтерес мандрівників до наших просторів постійно зростав, а залишені ними матеріали про територію України і людей, які її заселяли, є неоціненним скарбом для вивчення минулого рідного краю.

Другий період розвитку туризму в світі, пов'язаний із розвитком індустріального суспільства, сприяв перетворенню стихійного мандрівництва на організований туризм. Специфікою України було те, що вона, як і в попередні чотири століття, залежала від геополітичних сусідів: на початку XIX ст. - від двох великих імперських держав - Росії й Австрії. Тому характер туризму в цей період дуже нагадував процеси, що відбувалися в Російській імперії загалом: поступово розвивалися транспортна інфраструктура, музейна справа, споруджувалися готелі. На межі XIX-XX ст. прогресувало краєзнавство. Основною причиною такого поступу став загальноєвропейський процес науково-технічного прогресу та прискорений на його базі соціально-економічний розвиток України.

Вигідне географічне положення, значна історико-архітектурна спадщина та високий адміністративний статус Києва у XIX ст. сприяли перетворенню його на вагомий туристичний центр Європи, хоча для цього, як зазначають Л. Устименко й І. Афанасьєв, не вистачало готелів, закладів харчування та розваг для туристів. Транспортна інфраструктура тільки почала набувати сил. Регулярні залізничні рейси Києва зі зовнішнім світом встановилися в 1889 р.20

Першим великим готелем Києва того періоду дослідники вважають "Зелену гостиницю". Готель збудований у 1803- 1805 рр. Він належав Лаврі. На межі XIX- XX ст. Київ уже мав стільки місць у готелях, що їх цілком вистачало для заможних туристів.

З організацією "Підприємства громадських подорожей в усі країни світу", створеною в Петербурзі 1885 р., почали виникати подібні організації в інших містах імперії, наприклад, в Одесі - Кримський гірський клуб (1890 р.) із філіями в Ялті та Севастополі, а 1895 р. - Ялтинське екскурсійне бюро. У1901 р. було створено Російське товариство туристів із відділеннями у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кам'явці-Подільському, Одесі. Воно у перші роки діяльності вступило до Міжнародної ліги туристичних товариств.

Уведення західноукраїнських земель до Австрійської імперії (1772 р.) посприяло впорядкуванню вже відомих на той час курортних місць. Так, 1778 р. було відкрито санаторії "Любінь Великий", а 1870 р. - курорт "Шкло". У Не-мирові 1814 р. почала працювати спеціальна бальнеолікарня і гостьовий пансіонат21. Відкриття курорту "Трускавець" відбувалося 1827 р. Перший лікувальний санаторій у Мор-шині з'явився 1876 р.

На Закарпатті цілеспрямована розбудова бальнеорекреації та її інфраструктури припадає на період перебування у складі Чехословаччини (1919-1938 рр.).

Розвиток туризму безпосередньо пов'язаний зі зростанням мандрівництва. Цьому сприяло також посилення інтересу серед української інтелігенції до вивчення історії та культурної спадщини свого народу. З-поміж перших мандрівників були члени "Руської трійці" - народні просвітителі Я. Головацький та І. Вагилевич22. Останній вивчав життя автохтонних мешканців Українських Карпат - бойків, гуцулів, лемків. Дослідниками краю також були батько Микола та син Корнило Устияновичі, І. Нечуй-Левицький, А. Могильницький, А. Петрушевич, В. Шухевич та інші. Постійно подорожував О. Партицький, який через сторінки свого часопису "Газета шкільна" (1878 р.) закликав галичан зайнятися вивченням рідного краю, прокладати нові маршрути відпочинку для львів'ян, переймаючи досвід таких європейських міст, як Краків, Відень.

Особливий внесок у розвиток туристики зробив І. Франко. Його праця "Галицьке краєзнавство" дотепер слугує українській краєзнавчій науці, хоча написана наприкінці XIX ст. (1892 р.). "Наука краєзнавства... даючи тим самим кожному, навіть найменш заможному і найменш підготовленому, змогу докладно ознайомитися зі своїм краєм і усією батьківщиною, з її географічним положенням, ґрунтами, кліматом, шляхами сполучення, містами, людьми, суспільним устроєм, історією, пам'ятками і т. д. Наскільки таке ознайомлення корисне, не треба доводити. - зазначає І. Франко. - Адже ж це перший ступінь, перша прикмета раціональної освіти - знати своє найближче оточення, знати минуле і сучасне свого народу і відчувати себе живим і свідомим членом живого, свідомого і об'єднаного організму"23. І. Франко 1883 р. організував "Кружок для устроювання вандрівок (мандрівок. - С. К.) по ріднім краю". Його як знавця Карпатського краю у 1904 р. ввели до складу міжнародної експедиції Товариства австрійської етнографії для дослідження Бойківщини. Результати подорожей опубліковані. Ці й інші матеріали стали основою для розвитку в Галичині туристичної справи - пізнавального та оздоровчих його видів.

Кінець XIX ст. - початок освоєння туристичних територій Яремча, Ворохти, Гребенева й інших місць, а вже на початку XX ст. розгорнувся масовий туристичний рух, що дав підстави вченому В. Кубійовичу констатувати про туризм як один із визначальних напрямів господарської спеціалізації Карпат24.

У розвиток туризму на західноукраїнських землях важливу сторінку вписали численні туристичні, краєзнавчі та спортивні товариства. Туристичною діяльністю зацікавилося українське спортивне товариство "Сокіл", українське товариство "Чорногора" (1910 р.), польське товариство "Татранське". Усі вони надавали методичну та практичну допомогу в здійсненні мандрівок, пізнанні Карпат, Альп, Татр. Однак еволюційний поступ туризму перервала Перша світова війна.

У третій міжвоєнний період розвитку туризму в Україні туристично-краєзнавча робота на західноукраїнських землях, завойованих тоді Польщею, швидко відновилася. У 1921 р. професор І. Крип'якевич заснував "Кружок любителів Львова". За його допомогою організовували перші науково-пізнавальні мандрівки Львовом та його околицями. У 1922 р. відновило роботу туристичне товариство "Чорногора", яке продовжило використовувати туристичне краєзнавство для національно-патріотичного виховання української молоді.

Вагомий внесок у розвиток туризму зробило краєзнавче українське туристичне товариство "Плай", зорганізоване 1924 р. у Львові. Воно популяризувало пам'ятки природи та культури засобом туризму, розробляло туристичні маршрути рідним краєм. У такому ж напрямі діяли товариства "Сокіл", "Січ", "Луг" та ін.

У 30-х роках почали зароджуватися перші об'єкти туристичної інфраструктури - "захисти", які чимось нагадували сучасні турбази. З'явилися дитячо-юнацькі пластові табори й агрооселі - літниська для самодіяльних туристів, що формувалися з української інтелігенції. З метою безпеки мандрівників та відпочиваючих, зокрема на лещатар-ських (лижних) маршрутах, організовували службу охорони. Відомими центрами гірськолижного туризму стали курорти Славське, Розлуч, Сянки. Виникли лижні витяги на горах Тростян, Високий Верх, Ільза, Кичера. Центрами сільського зеленого туризму були с. Криворівня, присілок Ярем-ча - Дора, Космач, Сколе, Гребенів, Славське, Розлуч, Тухля, Болехів, Рожнятів, Жаб'є (Верховина), Ворохта, Микуличин, Вижниця, Воловець, Рахів.

У міжвоєнний період успішно розвивався випуск туристично-краєзнавчої літератури. З 1925 р. за редакцією відомого історика І. Крип'якевича виходив у світ часопис "Туристичне краєзнавство". У цьому ж році у Львові побачив світ "Провідник по Карпатах" із ілюстраціями, картами, пропонованими туристичними маршрутами. У 1939 р. відбувся перший на теренах України туристичний салон-виставка "Куди їхати на дозвілля"26.

У Центральній та Східній Україні, які ввійшли до складу СРСР, туристична справа розвивалася по-іншому. Якщо у 20-х роках система туристично-екскурсійних закладів формувалася на базі національно-культурного відродження, то в період сталінського деспотизму, що утвердився в Україні наприкінці 20-х років, вона зазнала грубого ідеологічного впливу партійних і державних органів. Хоча зауважимо: у 20-х роках були відкриті перші будинки відпочинку. В 1928 р. був заснований Одеський науково-дослідний інститут курортології, який розпочав діяльність із вивчення рекреаційних ресурсів України з метою використання їх для лікування найрізноманітніших захворювань.