Розділ 3. Історія розвитку туризму

На розвиток туризму значно впливали самодіяльні туристичні клуби, товариства, які з'явилися у другій половині XIX ст. Вони розробляли маршрути, дбаючи про забезпечення туристів необхідним комфортом. Перший такий клуб виник у Великій Британії (1857 p.), згодом - в Австрії (1862 p.), Італії, Швейцарії (1863 p.), Німеччині (1869 р.) та в інших країнах Європи й світу. Посиленню привабливості туристично-оздоровчих центрів сприяла започаткована реклама і маркетингова діяльність. Так, у Монте-Карло 1914 р. було відкрито ралі, щоб активізувати міжсезонну туристично-відпочинкову діяльність. У свою чергу готельні компанії зорганізували виставку автомобілів старих марок. Це відбулося передусім у Лондоні та Брайтоні.

Трансатлантичні подорожі, які з 60-х років XIX ст. почали називати ґрандтурами, були змотивовані пізнанням культурної спадщини, допитливістю населення. Кількість подорожей на американський континент поступово зростала, зокрема до її північних країн. Це спричинило заснування нової компанії Wells Fango, Рух пасажирів з Великої Британії та Європи до Америки разом із мігрантами в 1910- 1914 pp. перевищив щорічно 1 мли осіб7.

Отже, впродовж другої стадії розвитку туризму відбулися серйозні зміни в самій суті подорожі: подорож задля певної мети перетворилася на подорож задля задоволення або заняття спортом, хобі. Ця нова тенденція охопила більшість країн Європи. З'явилися високоякісні рекламні буклети, брошури та путівники. Позитивну роль відіграли письменники, котрі присвячували твори подорожам.

Фактично сучасний туризм за формою і змістом з'явився напередодні Першої світової війни. Інтенсивний розвиток туризму в XIX ст. привів до заснування 1898 р. Міжнародної ліги туристичних асоціацій зі штаб-квартирою у Люксембурзі, яка 1919 р. була перетворена на міжнародний туристичний альянс, який існує дотепер і об'єднує понад 140 країн світу.

Третій (міжвоєнний) період порівняно короткий; він тривав від 1918 р. до 1945 р. Його ще називають етапом індустріалізації туризму. Цей період мав найбільшу ваду - був уражений головними світовими рецесіями (кризами) 30-х років. Після Першої світової війни туризм відновився порівняно швидко, хоча війна не минула безслідно. Вона принесла очікувані зміни, що вилилося у зацікавленості в мирі та взаєморозумінні між народами, підвищенні активності руху за емансипацію жінок тощо. Другим важливим чинником на шляху розвитку туризму були технічні вдосконалення, пришвидшені потребами воєнного часу. Так, ефективнішими стали автомобілі й автобуси, завдяки чому туроператори могли забезпечити для туристичних потреб комфортніший і дешевший транспорт. Авіація стала практичнішим засобом доставки. Це був початок ери мобільності й комунікацій, що значно впливало на розвиток туризму в усіх країнах світу.

Загалом подорожі були пов'язані здебільшого з державним транспортом. У післявоєнні роки зростало повітряне сполучення. Наприклад, 1938 р. у Великій Британії зафіксовано 220 тис. пасажирів, з них 95 тис. були спрямовані на материкову Європу. Третина британських відпочиваючих подорожувала туристичними міжміськими автобусами. Тяга до нових видів відпочинку продовжувалася. Усе популярнішими в Західній Європі ставали кемпінг і подорожі автомобілями з причепами, поширювалися молодіжні туристичні табори, посилювався соціальний аспект туризму та відпочинку за сприянням національних держав (сам відпочинок усе ще був обмежений у часі - від одного до двох тижнів на рік). Так, 1939 р. у Великій Британії з 18 млн робітників 11 млн користувалися урядовою підтримкою. Це був період становлення соціального туризму.

Поступово зростала й кількість закордонних подорожей за участю представників середньої верстви. Це спостерігається в Європі й Америці. Спеціалісти оцінюють згаданий період розвитку туризму як репетицію для злету туризму після Другої світової війни. Адже, як уже згадувалося, світова криза 30-х років визначально вплинула на обмеження розвитку туризму, зменшення обсягів трансатлантичних перевезень. Це особливо простежувалося в Німеччині й Італії. Вони з-поміж європейських країн мали чи не найбільші економічні труднощі. Події позначилися і на Великій Британії. Якщо в 1930 р. подорожі з Англії до Австрії налічували 1,8 млн осіб, а до Швейцарії майже 1 млн, то в період кризи ці потоки зменшилися на половину і навіть більше. Ще відчутнішого удару зазнав туризм під час Другої світової війни. Але шлях до революційних змін у розвитку туризму, незважаючи на світову кризу і Другу світову війну, вже було визначено. Подорожі й відпочинок для мільйонів жителів планети ставали невід'ємною частиною їхнього життя.

Четвертий період - стадія масових подорожей - розпочинається від 1945 р. і триває дотепер. На цьому етапі впроваджується науково-технічна революція, яка зреалізувалася зростанням добробуту всіх верств населення світу, збільшенням доходів та вільного часу, що вплинуло на спосіб життя і поведінку людей. Масштаби цих змін виявилися величезними.

Масове зростання подорожей найперше розпочалося у розвинутих країнах світу. Цьому сприяли розвиток засобів зв'язку, транспорту й інших форм комунікацій, зокрема телебачення, котрі підсилювали економічні чинники розвитку туризму, а також інтерес населення до атракцій чужоземних країн. Склалася така ситуація, що закордонні поїздки в розвинутих країнах переважили інтерес до вітчизняного турпродукту або відпочинку вдома.

Загалом населення багатих країн світу стало значно мобільнішим завдяки збільшенню кількості автомобілів - зі 100 млн у 1970 р, до 650 млн у перших п'ять років XXI ст. Причому на приватні автомобілі припадає майже 4/в наземного транспорту. Приватний автомобіль став найважливішим засобом переміщення до місць відпочинку - 58 % загальної кількості перевезених8.

Залізничний і громадський транспорт (автобусний) на цій стадії розвитку туризму, зокрема в розвинутих країнах, втратили визначальну роль, але зросло перевезення туристів на регулярних рейсах повітряним транспортом. З другої половини 80-х років XX ст. з'явились перевезення нерегулярними рейсами (чартерні послуги). На них припадало до 1/б від всього перевезення відпочиваючих повітряним транспортом у світі й понад 50 % на європейських рейсах9.

Швидкому та масштабному розвитку повітряного пасажирського транспорту після війни сприяли революційне впровадження багатомісних літаків і вища ефективність устаткування, що зумовило суттєве скорочення часу перельотів та зниження реальних цін. Чартерні рейси найінтенсивніше використовували туроператори європейських країн. Масштаби розширення туристичних перевезень повітряним транспортом, за даними СОТ, уже в середині 90-х років сягнули майже 600 млн осіб, а 1960 р. налічували всього 69 млн. Загалом обсяг туристичних прибуттів від 1950 р. до 2008 р. зріс майже в 35 разів, становлячи у 2008 р. 924 млн осіб. Причому найбільша частка припала на Європу, що дорівнювало від загального обсягу міжнародних прибуттів, відповідно, 66,4% та 52,8%. Із розширенням загального обсягу поїздок туристичні потоки змінили свій напрямок. По-перше, подорожі на великі відстані зростали швидше, ніж на короткі. По-друге, почали масово здійснюватися відпочинкові поїздки північних індустріальних міст до сонячних південних берегів. Більшість турпотоків упродовж 50-х років XX ст. за характером стали спеціалізованішими. Значно зросли культурні й освітні поїздки. Розвинувся спортивний туризм, поїздки з відвідуванням друзів, знайомих, родинних місць (сентиментальний туризм).

Наприкінці 80-х років масовий рух із холодніших північних широт до теплих південних пляжів Середземномор'я дещо послабився, зокрема в Іспанію. Це відбулося внаслідок зміни попиту. Натомість із південних країн - Іспанії, Італії та інших значна частка приросту туристів у Європі припала на подорожі до прохолодніших північноєвропейських країн. Одночасно надійне повітряне сполучення в світі посприяло перерозподілу міжнародних потоків на користь передусім Азійсько-Тихоокеанського макрорегіону. Якщо їх частка у 1980 р. від загальної кількості прибуттів у світі становила 8,3 %, 1990 р. - 12,8, 2000 р. - 16,0, 2005 р. - 19,3, то у 2008 р. - 20,3 %10.

Відчутні темпи зростання туристичних потоків не могли здійснюватися без потужних капіталовкладень, спрямованих на облаштування нових туристичних районів, здебільшого в Європейське Середземномор'я, Карибський регіон Центральної Америки, країни Східної та Південно-Східної Азії. Деякі з цих відпочинково-оздоровчих центрів біля моря, що будувалися на урбаністичний манер, тобто з висотними будівлями, зазнали чимало проблем. Насамперед - це конфлікт з якістю довкілля, рухом "зелених". Одначе розширення бізнесу, пов'язаного з діловим туризмом, у тому числі й конференційним, засвідчує зростання попиту на такі готельні комплекси у світових туристичних центрах. Висока економічність ділового туризму зробила цей ринковий сегмент послуг прибутковим, а відтак - стабільним і перспективним.

Зауважимо також, що на розвиток туризму безпосередньо впливають світові рецесії. Скажімо, перша у післявоєнний період так звана енергетична криза (1974 р.) вплинула на суттєве зменшення трансатлантичних подорожей до Європи. На щастя, відродження поїздок відбулося за достатньо короткий період. Під час другої рецесії (1981 р.) відбувся відчутний економічний спад, що вплинуло на загальні показники туристичних прибуттів. Так у 1982 р., порівняно з попереднім, кількість міжнародних туристів у світі зменшилася на 1,7 млн, причому середньорічні темпи зростання у 80-х роках становили понад 3 млн осіб.

Економічна криза 1991 р. пов'язана з війною у Перській затоці. Вона суттєво позначилась на певних структурних змінах в світовому господарстві: відбувся спад обробної промисловості, а це спричинило збільшення безробіття, відтак негативно вплинувши на зростання туризму, зокрема в Європі. Загалом 90-ті роки були періодом стабільних темпів зростання - від 439,5 млн осіб міжнародних туристів 1990 р. до 639,6 млн осіб 1999 р.11

Світова економічна криза, розпочавшись у другій половині 2008 р., ще не дає нам підстав розглядати її наслідки, але цілком зрозуміло, що її вплив на розвиток туристичного руху в світі буде негативним.

В останні десятиріччя традиційні групові поїздки за межі своєї країни в Європі та й у Північній Америці почали масово здійснюватися на власних автомобілях. Це призвело до зменшення тривалості подорожей (максимум до п'яти ночей), зате виявилася нова тенденція - збільшилася частота виїздів-подорожей. Це поліпшило, тобто злагодило сезонність у туризмі. З тих пір (кінець 80-х років XX ст.) сезонність у багатьох країнах, котрі приймають туристичні потоки, почали розглядати не як непереможну економічну, а як маркетингову проблему.

Загалом упродовж першої половини четвертого періоду розвитку туризму спостерігалося екстенсивне зростання відпочинку, кількості туристичних підприємств та обсягів наданих ними послуг. Починаючи з 80-х років, з одного боку, масовий конвеєрний туризм (так його називає В. Сапрунова), трансформувався в масовий диференційований, що зумовлено різноманітністю потреб і мотивацій туристів, тобто поширенням вузькоспеціалізованих сегментів у туристичному попиті, різноманітністю пропонованих послуг, вираженою спеціалізацією туристичних послуг12. З іншого боку, на розвиток масового туризму почали впливати нові чинники - якість послуг, економічний стан навколишнього середовища і навіть політична ситуація. Отже, на останньому етапі четвертого періоду розвитку туризму відбувся перехід від ринку виробника до ринку споживача послуг, що вимагає їх гнучкості задля задоволення не лише потреб представників еліти та середньої верстви, а й населення з низьким рівнем доходів.

3.2. Розвиток туризму в Україні