На в'язкість шлікорів можна було б впливати, змінюючи pH середовища за допомогою розглянутих прийомів. Значення pH, за яких шлікер має потрібну текучість, називають ливарним інтервалом. Залежно від складу шлікера оптимальні ливарні інтервали мають місце в області як кислих, так і лужних середовищ.
Типові залежності в'язкості і щільності відливок від значень pH показані на рисунку 135.
Важливим у процесі шлікерного лиття в пористі форми і електрофоретичним методом є приготування шлікера.
За Ю.Е. Півінським і А.Г. Ромашиним приготування шлікерів можна здійснювати трьома способами: одностадійним, двостадійним і способом граничного насичення додаванням порошку твердої фази в дисперсійне середовище.
Найбільш ефективний одностадійний спосіб, який поєднує процес розмелювання вихідних порошків до необхідного ступеня подрібнення і змішування з дисперсійним середовищем. При цьому дисперсійне середовище виступає в ролі рідини, що інтенсифікує процес подрібнення.
Двостадійний спосіб передбачає спочатку сухе розмелювання твердої фази, а потім мокре з метою отримання шлікера. Цей спосіб менш ефективний, оскільки триваліший, а також не забезпечує необхідної якості шлікера через наявність у певних кількостях на поверхні частинок адсорбованого повітря. Видалення повітря вимагає тривалого мокрого помелу. Прискорення двоста- дійного процесу приготування шлікерів можливе введенням по
Рисунок 135 – Залежність в'язкості (1, І') шлікерів і щільності відливок (2, 2') від pH середовища
верхнево-активних речовин, що інтенсифікують процес сухого подрібнення і поліпшують змочування рідиною.
Метод граничного насичення дає змогу одержувати шлікери з максимально можливою густиною. Суть його полягає в тому, що якщо перемішуванням вдається понизити в'язкість шлікера, то до нього додають наступну порцію порошку і продовжують перемішування до наступного пониження в'язкості. Процес ведуть до тих пір, поки не припиняється дія ефекту зниження в'язкості.
Приготований шлікер заливають у спеціальні форми, виготовлені з матеріалу, здатного поглинати вологу. Найприйнятнішим матеріалом є гіпс. Для виготовлення форми гіпс замішують з водою, виготовляють форму і потім її сушать за температури 50- 65 °С до вологості 5-10 %.
Гіпсові форми мають низку недоліків, що полягають у низькій продуктивності лиття, недовговічності, зменшенні швидкості лиття при повторному використанні за рахунок закупорки порових каналів тощо. У зв'язку з цим перспективним є застосування дешевих форм одноразового використання з паперової маси, керамічних форм, а також перфорованих металевих форм із використанням вакууму.
Після заливки шлікера у форму починається власне процес формування виробу, механізм якого полягає в тому, що частинки шлікера осідають на стінках пористої форми в процесі всмоктування рідини під дією капілярних сил. При цьому спостерігається направлене осадження під дією потоків рідини, спрямованих до поглинаючих її стінок форми.
Важливим є співвідношення швидкості вбирання рідини формою і швидкості підходу рідини до межі розділу стінка форми-формований виріб. Ці швидкості повинні бути приблизно рівними. У випадку, якщо швидкість вбирання перевищує швидкість доставки рідини до стінок форми, можливе інтенсивне обезводнення зовнішніх шарів формованого виробу, що призводить до виникнення в ньому тріщин і відшаровування від стінок форми.
На швидкість перенесення рідини мають вплив розмір частинок і їх гранулометричний склад, які повинні забезпечити максимально можливу щільність відливки при оптимальній швидкості лиття. Зазвичай при великому розмірі частинок первинні шари, що утворилися біля стінок форми, мають високу вологопроникність, що забезпечує високу швидкість лиття. Проте швидкий набір маси призводить до відшаровування виробу від стінок і його деформації.
Вологопроникність і, відповідно, швидкість набору маси зменшуються зі зменшенням розміру частинок. Особливо різко зменшується швидкість набору маси при утворенні шарів з пористістю менше 14 %.
За малої швидкості вбирання у стінок форми накопичується надлишок рідини, що призводить до розмивання відливки і приклеювання її до стінок форми. Швидкість вбирання можна регулювати первинною вологістю гіпсової форми, оптимальні значення якої повинні лежати в межах 5-10 %. Для збільшення швидкості вбирання можна обдувати зовнішню поверхню форми теплим повітрям, що сприяє інтенсифікації випаровування рідкої фази з її поверхні і виникненню градієнта вологості по перерізу форми. Останнє прискорює рух рідини по порових каналах до зовнішньої поверхні форми і тим самим до збільшення швидкості вбирання.
Як було відзначено, на швидкість лиття також впливає співвідношення твердої і рідкої фаз у шлікері та ступінь його стабілізації. Швидкість набору маси за інших рівних умов знижується зі збільшенням вмісту рідкої фази, оскільки за однієї і тієї ж швидкості вбирання на стінках форми осідає менша кількість твердої фази.
Збільшення ступеня стабілізації шлікера призводить до зменшення швидкості набору маси внаслідок збільшення уявної щільності відливки.
Швидкість набору маси за І.Я. Ярчуком й ін. відповідно до методу гіпсових стрижнів становить, г/(см2 хв):
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і технологія пресування порошкових матеріалів» автора Степанчук А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Формування шлікерним литтям“ на сторінці 3. Приємного читання.
