Розділ ««Всеобіймаюче око України» Післямова О. Мишанича»

— Я з тобою, безталаний, з тобою родилася?

Ой чого ж ти, Бідо, за мною вв'язалася?

— Я з тобою, безталаний, з тобою вінчалася.

Доля не одходить од чоловіка до самої смерті: вона з ним вінчається, ходить за ним слідком, куди ступить він ногою. Од Долі не можна ні втекти, ні сховатись. У піснях співається, як дівчина хотіла одкаснутись од лихої Долі, проклинала її, щоб вона втопилась, щоб вона заблудилась у лісі; Доля каже, що вона вчепиться їй на шию, як вона прийде купатись, що вона знайде її в лісі, як вона прийде калини ламати. Долі не можна ні завезти, ні продати; вона дожене і сяде на віз. Доля буває жіноча й чоловіча і показується в образі парубка й дівчини. Розказують, як було собі два брати: менший багатий, а старший убогий. Раз старший став у меншого жати <94> за сніп. Жне він та жне, коли дивиться, аж на полі ходить якась дівчина в дранті, неначе старчиха, висмикає з його зароблених снопів більші колоски і втикає в братові снопи. «Хто ти така?» — питає її старший брат. «Я, — каже, — Доля твого брата; він лежить та спить, а я день і ніч роблю на нього і буду робити до самої смерті; гляджу його дітей, кроплю його поле й город росою, заганяю рибу в його волок і бджоли в його вулики, доглядаю його товару, надаряю щастям його сім'ю. А твоя Доля нічого не робить: гарно вбирається, співає пісень і тепер ондечки лежить під грушею». «Що ж мені робити, щоб моя Доля була така робоча, як і ти?» — питає чоловік. «Піди, — каже вона, — чоловіче, візьми кия, закрадься поза грушею та бий, скільки влучиш, приказуючи: «Оце тобі, лиха Доле, за те, що ти не хочеш на мене робити!» Старший брат вибив києм свою Долю і з того часу став багатшим від брата.[79] Так само розказують про двох братів, де Доля показується в образі парубка. На Долю, як її розуміє народ, не можна дивитись, як на абстракцію щастя й нещастя в чоловічому образі. Доля — то міфічний образ, то давня фортуна. В образі Долі й Недолі народ показує свій погляд на непереможну силу сліпого щастя, сліпої сили натури, на такі випадки в житті, проти котрих сам чоловік нічого не вдіє, хоч би він горював і працював день і ніч, як співають в пісні:

Другі люде роблять і в жупанах ходять,

А я роблю, дбаю і свити не маю. <95>

Так дивився народ на сліпе щастя в тому давньому становищі, коли він ще не добачав в собі сили волі, сили розуму, чим би він міг притягти до себе добру Долю і збутись Недолі. І та непереможна, невидима сила здавалась йому істотою, на котру він робить, котра одбирає од нього всі достатки, а його самого зоставляє в бідності. І багатий робить, і вбогий робить, але нічого не має; і вбогий думав, що якась сила настачає багатому грошей і всякого добра чи в образі дідька, чи домовика, чи доброї Долі. Тим-то в приказках кажуть: «Чом йому не пить, коли його Доля не спить; лежень лежить, а Бог для нього Долю держить; без Долі хоч за пана, і пан скупиться; дитина спить, а Доля її росте».[80] В Долі й Недолі можна бачити і економічний вплив на народну фантазію. З давніх-давен простому народові усе приходилось робити на панство, усе приходилось платити гроші, і можна сказати, що панство й було та лиха Доля народу, що тільки лежала, гарно убиралась, співала пісень та спала в холодку, одбираючи собі всю користь з народної праці. Тим-то народ лютує в оповіданнях на лиху Долю, готовий бити її києм, тоді як він не надаряє киями ні одного міфічного образу: ні русалок, ні домовиків, ні навіть чортів, вважаючи на них, як на не дуже шкодливих.

До Долі дуже близькі Злидні. Злиднями звуться маленькі істоти, що заводяться в хаті. Де вони засядуть, в тій хаті чоловік збідніє, хоч би він був найбагатший. Розказують, як раз убогий брат <96> наловив риби і поніс багатому на іменини. Багатий брат подякував, але нічого не дав. Йде вбогий додому та й журиться, а проти нього йде дід та й питає, чого він сумує. «Та насіло Лихо, — каже вбогий. — То продай мені те Лихо», — каже дід і дає чоловікові капшук грошей. Убогий зараз купив собі за ті гроші нову хату, а стару покинув ще й запер. Раз жінка каже вбогому: «Недобре ми зробили, що покинули в старій хаті жорна; піди та забери!» Приходить чоловік до хати, а звідтіль хтось каже до нього: «Бач який! Став багатий, то й покинув нас». «Хто ж ви такі?» — питає чоловік. «Ми твої злидні; візьми нас із собою». «Добре! — каже чоловік. — Тільки донесіть мені на своїх плечах жорна». Забрали Злидні жорна та й пішли. Тільки що зійшли на міст, а чоловік як пхне їх з мосту, так вони всі й потопились.

Злидні — то розколотий образ Недолі, як говорять у приказці: «Не сама біда ходить, а з дітками». Злидні — то діти лихої Долі. Вони живуть у хаті під піччю, як центром хатнього господарства: «Добра Доля! Да іди за мною з печі пламенем, з хати каменем!» — каже на Поліссі молода, покидаючи батьківську хату.

Відьми й відьмаки

Відьми й відьмаки — то півміфічні істоти. З того часу, як народ почав забувати міфічну старовину, почав мішати міфи з життям, з того часу він багато дечого переніс на землю, що діялось на небі. Народна фантазія переробила чисто міфічні образи <97> відьом на звичайних людей з незвичайною силою знахарства. Але всі прикмети відьом і відьмаків показують на їхній давній чисто міфічний небесний образ.

У народних оповіданнях відьми й відьмаки витворяють наднатуральні діла: держать у своїх руках дощ, град, росу, хмари й вихрі, крадуть з неба зорі й місяць, літають на повітрі на Лису гору й справляють там з чортами чудні ігрища, перекидаються звірами, клубками й іншим способом. Всі такі прикмети показують, що відьми й відьмаки — небесні образи, перенесені на землю пізніми часами на людей.

Самий образ, сама фігура відьом показує, що вони не прості жінки. Відьми бувають родимі і вчені. Родимі відьми мають невеличкий на два пальці хвостик, а як вони відьмують, то в них виростає хвіст, як у собаки. Вони багато знають, але нікому не шкодять і навіть помагають людям своїм знахарством. Про одну бабу (в Стеблеві Канівськ. пов.) розказували, що вона родима відьма, багато знає, але нікому не шкодить; раз вона серед літа вилила в ночви чавун окропу, і окріп замерз, як зимою на морозі. Вчені відьми бувають лихі. Серед ночі вони розпускають по плечах коси і в одній довгій білій сорочці йдуть доїти корів. Такий образ відьми з розпущеними косами, в білій сорочці, з хвостом, з цідилком та з дійницею в руках нагадує образ водяної німфи русалки з розпущеними косами і в білій сорочці, або міфічної білої дівчини, котра гасить палаючу діброву водою з цебра та решета. Відьма — то образ німфи небесної <98> води, перенесений на землю в побутове життя народу. І хмари бувають шкодливі і нешкодливі, вважаючи на те, чи сиплять вони літній дощ, чи град та сніг. Сама літня хмара може сипнути на землю серед літа льодом, як родима відьма обертає літом окріп у лід.

Перша прикмета відьом та, що вони крадуть з неба дощ і росу і держать їх у себе в горшках у хаті або в коморі. Розказують, що одна відьма сховала дощ у горшку під покутям. Раз відьма пішла в поле, а дома покинула наймичку і веліла їй не зачіпати горшка під покутям. Наймичка не втерпіла, розв'язала горщок і чує звідтіль голос: от буде дощ! Не встигла вона вискочити в сіни, а дощ ллє, як з відра. Коли се прибігає з поля хазяйка. Тільки вона накрила горщок, дощ зараз перестав. «Якби ще трохи постояв одкритий горщок, то дощ затопив би все село!» — сказала відьма. Про другу відьму розказують, що в неї у коморі стояли якісь позав'язувані діжки. Як відьми не було дома, наймичка пішла і порозв'язувала діжки. Звідтіля так і полізли жаби, ужі і всякі гади. Піднявся страшний шум, налетіли чорні хмари, зашумів вихор і полив страшний дощ. Відьма прибігла, повкидала гади в діжки, знов позав'язувала і дощ зараз перестав. Те саме розказують і про відьмаків. Один знахар жав на полі з другими женцями. Бувало в жнива серед дня насунуть чорні хмари: женці кидаються зносити снопи, а він собі ні гадки! Жне та каже: не буде дощу! І хмари проходять без дощу. Раз найшла страшна хмара. Коли се іде до знахара на чорному коні чорний чоловік і каже йому: «Пусти!» «Не пущу», — каже знахар, — «було не набирати так <99> багато». Чорний чоловік щез, хмари посизіли й побіліли. Женці думали, що от-от посиплеться град. Коли се іде до знахара другий чоловік увесь білий, на білому коні і кричить: «Будь ласка, пусти, бо не видержу!» Знахар підвів голову та й каже: «Та вже йди, тільки на той байрак, що за полем». І над байраком зараз заперіщив град.[81] Раз один чоловік робив на полі, коли дивиться, аж на нього летить вихор. Він ухопив сокиру та й кинув у вихор: сокира ввігналась у вихор, як у дерево, і він поніс її геть. Після того той чоловік заїхав на ніч у село до одного мужика. Він увійшов у хату, а в хаті лежить хазяїн і стогне. От чоловік і питає в дітей, чого то батько так стогне, а діти кажуть, що то батько скалічив себе сокирою. Коли дивиться він під лаву, аж там лежить його сокира. Чоловік догадався, що кинув сокирою в знахаря та мерщій з хати. З цього усього можна бачити, що відьми й відьмаки мають владу над хмарами й вітром, що вони держать у своїх руках дощ, град, погоду й непогоду, можуть насилати засуху й неврожай. У давні часи відьми були одним із образів німф небесної води, а відьмаки були демонами вітру й хмар.

Друга прикмета відьом та, що вони крадуть з неба зорі. Народ розказує про падючі зорі, що їх крадуть відьми та ховають у глечики. Найбільше зірок крадуть відьми на празник Коляди й Купайла; часто вони тоді крадуть і місяця, а як часом впустять яку зорю, то ловлять її плахтою. Розказують, що <100> було село, де жило мало не тисяча відьом. Вони так багато покрали зірок з неба, що вже не було чим світити. Бог послав св. Андрія; Андрій ударив палицею, і все село з відьмами пішло крізь землю, і на тому місці стало болото. Вночі, як тільки поснуть люди, відьми виходять надвір у довгих білих сорочках з розпущеними косами, обводять руками зоряне небо, закривають місяць хмарами, і потім хмари заволікують усе небо. Зараз починається надворі грім і блискавка, і відьми тоді біжать доїти корів. Вони так видоюють корів, що з дійок разом з молоком дзюрчить кров. Часом відьми заганяють місяця в хлів і при його світлі доять корів.[82] З цього всього можна пересвідчитись, що відьми — то давні образи хмар, що собою закривають зорі й місяць од людського ока, і як почнеться грім і блискавка, то з небесних корів-хмар дзюрчить дощ.

Третя прикмета відьом та, що вони літають на Лису гору. Як тільки відьма хоче летіти на Лису гору, то приставляє до огню в горшку тирлич-зілля. Починає зілля кипіти, відьма скидає з себе сорочку, маже під колінами, під пахвами якоюсь мастею, сідає верхом на помело або на кочергу, хапає в руки мечик од терлиці або од бительні і летить через вивід на Лису гору. Лисих гір, куди злітаються відьми, показують багато: і в самому Київі, і нижче Київа понад Дніпром. На Лисій горі над відьмами верховодить відьмак. При світлі багаття відьми починають гуляти, танцювати, граються у війну, кидаються одна до другої з мечиками і приказують: <101> «Втну та не дотну!» Як тільки заспівають півні, відьми сідають на кочерги й помела і вертаються додому. Розказують, як один москаль, ставши на квартирі у відьми, підглядів, як його хазяйка, зробивши свою відьмачу операцію, шугнула через комин у вивід, вхопивши в руки мечика од терлиці. Цікавий москаль приставив до огню те саме зілля. Зілля почало кипіти і москаль почув, що його щось піднімає вгору. Він помазався мастею, вхопив у руки тесака і шугнув у вивід на Лису гору. Оглянувся москаль, аж він сидить на горі серед відьом і між відьмами, зараз впізнав свою хазяйку. Він злякався і сховався за камінь. Дивиться він, аж відьми почали прискакувати одна до другої з мечиками, приказуючи: «Втну та не дотну». Москаля розібрала охота; він не втерпів, вискочив з-за каменя, кинувся з тесаком на відьму і крикнув: «А я втну та й перетну!» Як махне тесаком, та й одрубав своїй хазяйці пальця. Відьми розлетілись, прилетів москаль, прилетіла й хазяйка і ввійшла в хату нишком-нишком, але за те вона виссала з нього кров і він умер.

Відьми не тільки самі літають, але можуть поробити, що й другі люди літатимуть. Як тільки відьма любить якого парубка, або сердита на кого, приставляє до огню зілля; зілля починає кипіти, і чоловік здіймається з місця і летить. Кипить зілля помаленьку, чоловік летить низько, на половині лісу і часом може розбитись; кипить зілля дуже, чоловік летить високо, вище од лісу.[83] Чоловік летить і все <102> кричить: «Пити, пити!» Його можна зсадить, заткнувши в землю ніж, що сім літ ним ріжуть свячену паску.

Літання відьом на Лису гору так само доказує, що відьми — давні образи хмар, що літають по небу. Огонь в печі, багаття на Лисій горі — то символ небесної пожежі в час дощу й грому, як блискавка ніби запалює небо. Само тирлич-зілля, як і папороть, емблема блискавки. Сама гра в війну з мечиками нагадує війну Громовика в час дощу й грому серед вогню й диму, а Лиса гора — то образ неба, то та скляна гора, на котру в казках лізуть багатирі й змії. Ще й тепер сибірські тамани звуть небо: «отець лисе небо!»[84] Відьми злітаються на Лису гору на Коляду, проти Великодня і на Купайла, в той час, як буває в природі повертання сонця на літо, на весну і на зиму.

Професія відьом — доїти корови. Відьми заправляються в цьому ділі на Великдень і на діяння вночі держаться в церкві за замок (бо весною одмикається земля й вода). Відьми доять корови і просто і наднатуральним способом. Скільки відьма може збагнути оком, там вона має силу навести голод і відняти молоко від корів. Яку корову вона встигне видоїти на Благовіщення і на Юрія, ту буде вона доїти здалека, коли схоче: заб'є кілок в одвірок коло дверей, або в стовп у хижці, і тільки одіткне, то й потече молоко. Одна наймичка служила у відьми, пішла в хижку і одіткнула кілок. З дірки потекло молоко, а потім почала текти кров. Наймичка <103> злякалась і забула заткнути кілок, поки не прибігла хазяйка і не заткнула кілка. Часом відьми доять молоко прямо з стріхи, підставивши дійницю. Відьми ссуть і кров. Один наймит підглядів, як до його хазяйки раз зібрались відьми, напали на сонного хазяїна, виссали з нього трохи крові і напекли з неї коржиків. Відьми перекидаються собаками з довгим вим'ям, кішками, жабами і навіть клубками. Один чоловік піймав відьму, а вона перекинулась жабою. Чоловік махнув сокирою і одрубав жабі два пальці на нозі, а другого дня довідався, що його сусіді одрубані два пальці на нозі. Один наймит, прокинувшись сонним, підглядів, як його хазяйка мазала сметаною пироги. В полумиску нестало сметани домачати пирогів. Хазяйка каже: «Скакухо, рябухо! Дай мені сметани!» З-під полу вилізла здорова жаба; хазяйка підставила полумисок і жаба наригала повний полумисок сметани.[85] Розказують, що відьми на Юрія збирають у цідилки росу, і видавлюють вже молоко, а сусідські корови зостаються без молока.

Такий спосіб доїти корови і добувати з жаби сметану, а з роси молоко, — показує, що в давні часи відьми були богинями хмар, з котрих доїли небесне молоко і сметану-дощ, так як індійський громовик Індра любив доїти небесні корови (хмари) і посилати їх молоко на землю; а перекидання відьом звірами, жабами, огневими клубками і навіть огневими зміями нагадують зміну форми хмар на небі, одвічених блискавкою. <104>