Розділ «СІОНІЗМ НА СЛУЖБІ ІМПЕРІАЛІЗМУ»

Хіба можуть вбивці, що орудують у В'єтнамі, бути союзниками народу Ізраїлю? Хіба можуть націстські вбивці та їх нащадки бути союзниками народу Ізраїлю?!

Цим імперіалістичним розбійникам немає діла ні до інтересів Ізраїлю, ні до інтересів арабських народів. Вони піклуються лише про вигоди своїх нафтових монополій в нашому районі, про поставки зброї, які приносять мільйонні прибутки, про стратегічні бази проти Радянського Союзу і про повалення антиімперіалістичних режимів в арабських країнах»[146].

В умовах розгулу буржуазного націоналізму і шовінізму комуністи Ізраїлю продовжують мужньо відстоювати ленінські принципи інтернаціоналізму, політику співробітництва ізраїльтян і арабів у спільній боротьбі проти імперіалізму і реакції. Член Політбюро, секретар ЦК КП Ізраїлю Т. Тубі заявив:

«З перших днів війни керівник нашої партії товариш Вільнер, виступаючи від імені парламентської групи комуністів, вимагав повернення ізраїльських збройних сил на вихідні рубежі. Ми виступаємо проти будь-яких проектів анексії, проти «вчиненої анексії» арабської частини Єрусалима… Священна мета нашої партії полягає у встановленні міцного миру між Ізраїлем і арабськими країнами»[147].

Незважаючи на ганебну антирадянську пропаганду, яка проводиться в Ізраїлі, говорив у згаданому вище виступі в Москві Меїр Вільнер, правда доходить до нашого народу. Вітаючи виголошену з трибуни надзвичайної сесії Генеральної Асамблеї ООН промову глави Радянського уряду О. М. Косигіна, який підкреслив, що Радянський Союз виступає зовсім не проти Ізраїлю, а проти агресивної політики уряду Ізраїлю, тому що Радянський Союз в однаковій мірі визнавав і визнає право і народу Ізраїлю і арабських народів на незалежність і безпеку, Вільнер заявив: «Ми знаємо, що Радянський Союз — найвірніший друг народу Ізраїлю, так само як і вірний і кращий друг арабських народів. Справжні національні інтереси Ізраїлю і арабських народів єдині: згуртувати свої зусилля в боротьбі за вигнання імперіалізму з нашого району, за мир і процвітання усіх народів»[148].

У Радянському Союзі понад 130 націй і народностей вже багато років живуть в єдиній братерській сім’ї. Разом з росіянами, українцями, білорусами, грузинами та іншими народами нашої країни євреї брали активну участь у громадянській війні за владу Рад, у будівництві соціалізму. Тільки в період Великої Вітчизняної війни за героїзм і мужність, проявлені в боротьбі проти фашистських загарбників, близько 170 000 євреїв були нагороджені орденами і медалями, 107 з них присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У роки мирного будівництва пліч-о-пліч з усіма радянськими людьми в побудові комунізму беруть участь і трудящі євреї. Десятки з них за самовіддану працю удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Загальновідомо, який великий вклад у розвиток радянської науки і культури зробили представники єврейської національності.

Члени редколегії щомісячного літературно-художнього журналу «Совєтіш Геймланд» поет Абрам Гонтар і письменник Михайло Лев пишуть:

«Лише за останні роки в Радянському Союзі видано сотні книг єврейських письменників загальним тиражем біля 30 мільйонів примірників. Серед них твори Мойхера-Сфоріма, Шолом Алейхема, Переца, Бергельсона, Шварцмана, Маркіша, Квітко, Галкіна, Фефера, Шейхтмана, Лур'є, Ліфшица та інших. Скоро надійде в продаж великий збірник сучасної єврейської прози єврейською мовою; в ньому представлено понад 50 письменників. В цьому році читачі отримають нові книги Іосифа Рабина, Ільї Гордона, Євсея Дриза та інших»[149].

Девіз нашого суспільства: людина людині друг, товариш і брат. І ми завжди виховували і виховуємо радянських людей у дусі дружби і братерства з усіма народами, у дусі нетерпимості до національної і расової неприязні. Що ж до наших противників, то вони з шкури пнуться, щоб роздмухати неіснуючу в нашій країні «єврейську проблему». Та марні їх намагання.

«Я ніколи не задумувався над тим, що я єврей, — пише підполковник Л. Гейфман. — Я закінчив військове училище, став комуністом, мені довірили найпочеснішу варту — стояти на охороні Батьківщини»[150].

Саме таке почуття єдиної родини, монолітна ідейна згуртованість, соціалістичне братерство радянських народів не дають спокою буржуазним ідеологам, сіоністам та націоналістам різних мастей. Тому-то вони і вишукують всілякі «питання», «проблеми», «кризи» там, де їх немає.

Брехню сіоністської пропаганди про вигадану дискримінацію євреїв у Радянському Союзі спростовують численні історичні факти. Ось що, наприклад, заявив американський громадянин Д. X. Хаїмов, який відвідав СРСР у 1960 році: «У вашу країну я приїхав після 1913 року вперше. Американська пропаганда намагається переконати рядових американців, що в Радянському Союзі немає устаткованих будинків, немає взуття, немає продуктів. Мені сказали, що у радянській країні я навіть не зможу викупатися у ванні, оскільки тут немає каналізації.

Поки я не бачив життя у Радянському Союзі на власні очі, я вірив цій пропаганді настільки, що захопив з собою декілька пакунків цукру для родичів. Та коли я приїхав сюди, я побачив, що тут достаток товарів і харчів. Я дійшов висновку, що американська пропаганда обманює народ.

Відносно єврейського питання, то я бачив на власні очі, що антисемітизму тут немає. Один з моїх племінників керує великим підприємством. Мої брати теж керують великими установами. Дочка моєї сестри — юрист. Син мого брата — інженер, його дружина — лікар». Д. X. Хаїмов підкреслює, що у 1913 році нічого подібного ніхто з його родини не зміг би досягти, тому що «ми були дуже бідні і не мали можливості навчатися»[151].

А ось що пише Б. Шкляр:

«Антисемітизм примусив мене тікати з буржуазної Литви. Я довго блукав по білому світу, побував у різних країнах, але ніде не знайшов для себе притулку, не відчував себе вільним і потрібним. Наприкінці 1939 року я, нарешті, придбав батьківщину. В Радянській країні я одержав працю, середню, а потім і вищу освіту, став шанованою людиною в суспільстві. Живу серед чудових людей — донських козаків, працюю головним лікарем великого радгоспу. За все це я безмежно вдячний моєму уряду, моєму народові»[152].

Фаїна Лонг писала з Єрусалима своїй родичці в Іршаву на Закарпатті:

«Читаю твого листа і в думках переношусь до вас, в рідний край. Коли нас агітували їхати в Ізраїль, я послухалась вербувальників. Але «обітована земля» виявилася гіршою за мачуху. Хто тільки може, виїжджає звідси. Ваш родич Федір кочує, вже на третьому місці. Ніде не може знайти роботи, неспроможний прогодувати сім’ю. Радощів мало — турбот багато»[153].

Отже, євреї, що повірили сіоністським байкам про «ізраїльський рай» і виїхали до Ізраїлю, незабаром переконались в «принадності країни батьків», у тій дискримінації окремих груп людей, яка провадиться там в широких масштабах з благословення рабинату на догоду єврейській буржуазії.