Стратегії взаємодії з партнерами по переговорах

Конфліктологія та теорія переговорів

Прийом "вимагання" також близький до описаних прийомів завищення початкових вимог і розміщення помилкових акцентів. Різниця в тому, коли ці прийоми використовуються. Якщо застосування перших двох більш характерне для початку переговорів, то вимагання звичайно застосовується наприкінці, коли сторони підійшли до підписання домовленостей. Іноді цей прийом називається "висуванням вимог в останню хвилину", оскільки спрямоване саме на завершальний етап переговорів. Одна із сторін наприкінці переговорів, коли практично стає очевидним успішне їхнє завершення, раптом висуває нові вимоги. При цьому вона виходить з того, що її партнер, будучи вкрай зацікавленим у підписанні досягнутих домовленостей, піде на поступки. Наслідки такого поводження очевидні. Зазвичай в цьому випадку можна одержати якісь поступки від партнера, але якими будуть після завершення переговорів відносини між їх учасниками - уявити не складно. Більше того, репутація в сучасному діловому світі важить часом значно більше, ніж одержання конкретних прибутків і переваг.

У більш широкому контексті прийом "вимагання" за своєю природою близький до іншого - "постановка партнера в безвихідну ситуацію". Досить образно цей прийом описаний американським дослідником Шеллінгом. Дві вантажівки мчать назустріч одна одній по вузькій дорозі. Наблизившись, один водій викидає своє кермо у вікно. У другого водія два варіанти: з'їхати на узбіччя чи врізатися в зустрічну вантажівку. Зрозуміло, перший водій може домогтися поступки, але він, з одного боку, ризикує заподіяти собі значні збитки у разі зіткнення, з іншого - викличе негативну оцінку своєї поведінки з етичної точки зору. На переговорах - поставити партнера в безвихідну ситуацію - це, ймовірніше за все, ризик зірвати їх. Угода ж, отримана таким шляхом, навряд чи буде міцною. У кращому випадку можна домогтися якихось тимчасових поступок, але чи не обійдуться вони потім занадто дорого.

Досить часто в рамках концепції торгу, крім вимагання і постановки партнера в безвихідну ситуацію, використовуються інші прийоми, пов'язані з тиском на нього. Один з них - "ультимативність вимог": або ви погоджуєтеся на нашу пропозицію, або ми йдемо з переговорів. Зрозуміло, що це вже не переговори, а спроба вирішити проблему в односторонньому порядку. Інший тактичний прийом - "погроза". Відмінність цих двох прийомів полягає у тому, що якщо перший відноситься до пропозицій, то погрози можуть бути висунуті з будь-якого приводу.

"Висування вимог по наростаючій". Пересвідчившись, що партнер погоджується з внесеними пропозиціями, висувають усе нові й нові. Ця тактика, наприклад, була використана прем'єр-міністром Мальти на переговорах з Великобританією з приводу розміщення на території своєї країни повітряних і морських баз. Щоразу, коли Великобританія вважала, що угода вже досягнута, їй говорили: "Так, звичайно, згодні, але є ще проблема". В результаті ці незначні проблеми обернулися 10 мільйонами фунтів стерлінгів або гарантуванням роботи для всіх докерів і працівників баз протягом усієї дії цього договору.

Ще один прийом - "салямі", який полягає у тому, що інформація про власні інтереси, оцінки і таке інше дається дуже маленькими порціями, за принципом нарізування ковбаси салямі - звідси й назва. Сенс у тому, щоб змусити партнера першим "розкрити свої карти", а там уже відповідним чином діяти. Застосування цього прийому обертається штучним затягуванням переговорів на шкоду справі.

"Надання свідомо помилкової інформації, або блеф". Загалом цей прийом зникає з арсеналу засобів учасників переговорів, оскільки в сучасних умовах його використання може стати швидко очевидним, що призводить до втрати репутації даного учасника переговорів.

Існують ще два прийоми. Один з них - "відмова від власних пропозицій", коли партнер готовий піти на їх прийняття. Цілі тут можуть бути різними: і затягування переговорів, і спроба "вторгувати більше", і небажання взагалі що-небудь вирішувати шляхом переговорів. Інший тактичний прийом - "подвійне відштовхування", який передбачає наступне. Сторони в результаті переговорів напрацювали якийсь документ. При цьому одна зі сторін "заклала" у формулювання подвійний зміст, який не був помічений її партнером, щоб трактувати угоду в своїх інтересах, нібито не порушуючи його. Зрозуміло, що подібна поведінка може нести в собі велику небезпеку.

При реалізації сторонами партнерських відносин центральною ланкою стає спільний аналіз проблеми, спільна творчість. Чим повніше і глибше буде проаналізована проблема, тим більше шансів знайти вирішення протиріч, що мають місце. Тому будь-які дії, спрямовані на вивчення проблеми, відіграють позитивну роль. Інформація про стан справ має бути доступна для учасників переговорів. При орієнтації на спільний з партнером аналіз проблеми слід висловити свою точку зору, вислухати партнера, а потім співставити.

У більшості випадків починати доцільно з аналізу загальних інтересів і моментів, а через них виходити на визначення можливої загальної зони рішення. Навіть якщо сторони, які вступили в переговори, перебувають у стані конфлікту, необхідно намагалися уникнути наголошення на розходженнях на початковому етапі ведення переговорів. Попередній аналіз позиції партнера по переговорах зображений на схемі "Можливості зміни позиції партнерів у ході переговорів" (додаток Г).

Однією із продуктивних тактик ведення переговорів може бути "поступове підвищення складності обговорюваних питань", яка пропонує спочатку обговорити менш складні питання. їх вирішення позитивно впливає на учасників переговорів, демонструючи можливість досягнення домовленостей, створює сприятливу психологічну атмосферу на переговорах, показує, що проблеми, в принципі, можна вирішити.

До викладеного прийому можна додати дії, спрямовані на "пошук загальної зони рішення", тобто спочатку сторони досягають згоди щодо змісту спільного документа, іншими словами, визначається зона можливих рішень, або, за визначенням американських дослідників За-ртмана і Бермана, "загальна формула рішень". Отже, досягнувши домовленості з принципових питань, сторони відпрацьовують деталі угоди. Таке двоступеневе ведення переговорів дозволяє значно заощаджувати час.

Заслуговує схвалення розробка і внесення таких пропозицій, які б сприяли реалізації інтересів обох сторін, тобто пропозицій, на які партнер міг би відповісти ствердно. Іноді він згодний із суттю пропозицій, але самі формулювання знаходить неприйнятними.

Звичайно, спільний аналіз розбіжностей не передбачає обмін лише компліментами. Можливі і необхідні заперечення. Однак їхній зміст принципово відмінний від розбіжностей в умовах торгу. Там заперечення - один з інструментів маніпулювання поведінкою партнера, тут - інструмент аналізу проблеми. Важливою є форма викладення заперечень. Вони мають бути добре аргументовані й орієнтовані не на захист власної позиції, а на пошук узгодження інтересів.

В ході переговорів інколи корисно "розділити проблему на окремі складові", а не намагатися відразу вирішити її. Зробивши це, учасники переговорів дивляться, чи можливе досягнення домовленості по кожному з елементів. Якщо - ні, то може доцільно винести деякі з них "за дужки", іншими словами - не розглядати. Звичайно, за таких умов не буде досягнуто всеосяжної угоди. Однак наявність такої часткової угоди буде значним кроком вперед у порівнянні з відсутністю якої б то не було домовленості.

Іноді дії партнера не можна віднести до того чи іншого підходу. Схожі зовні вони можуть мати різний зміст. Наприклад, добре відомий прийом "пакетування", коли кілька пропозицій або питань пропонуються до розгляду у вигляді "пакета", тобто обговоренню підлягають не окремі пропозиції чи питання, а їх комплекс. У процесі переговорів використовуються два види "пакета", але один з них відображає концепцію торгу, інший - спільний з партнером аналіз проблеми.

Використання "пакета" в рамках торгу передбачає узгодження привабливих і малопривабливих пропозицій в одному "пакеті". Автор "пакета" виходить із крайньої зацікавленості партнера в декількох пропозиціях і сподівається на схвалення всього "пакета". Тим самим він відкриває свою позицію. Після дискусії сторони приймають рішення.

Іноді "пакет" виникає в результаті дискусії або пропонується на початку переговорів, якщо сторони добре знають позиції один одного. "Пакет", обговорюваний з партнером, передбачає розмін поступок і ув'язування його в "пакеті".

Інший прийом характерний для багатосторонніх переговорів і передбачає розробку "блокової тактики", що полягає в узгодженні дій з партнерами, які виступають єдиним блоком. При великій кількості сторін, які беруть участь у переговорах, спочатку пропонується знайти рішення для частини з них і тим самим полегшити пошук остаточного рішення. В інших випадках цей прийом використовується у прямо протилежних цілях, а саме: не дати провести рішення шляхом, наприклад, висування альтернативної пропозиції від блоку.

Наведені приклади показують, що зовні однакові дії для учасників переговорів можуть мати різний сенс. Якщо партнер вдається до подібних дій, то необхідно, насамперед, зрозуміти, які цілі він при цьому переслідує.

Як бути, якщо партнер використовує "брудні виверти", недозволені прийоми? Це, мабуть, найбільш складне питання, з яким стикаються учасники переговорів. Основне правило при веденні переговорів з партнером, який застосовує такі прийоми, - не відповідати взаємністю. Друге, що необхідно зробити, - це проаналізувати причини, з яких він поводиться "недостатньо чесно". Залежно від результатів аналізу і слід надалі визначати свою лінію поведінки. Можливо, в даній ситуації доцільно звернутися до іншої альтернативи і вирішувати проблему або односторонньо, або спільно з іншим партнером. При цьому не варто різко переривати переговори. Поведінка, орієнтована на "грюкіт дверима", не кращий вихід з ситуації, оскільки ускладнює продовження діалогу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Конфліктологія та теорія переговорів» автора Яхно Т.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стратегії взаємодії з партнерами по переговорах“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Стратегії взаємодії з партнерами по переговорах
  • Алгоритм ведення ділових переговорів

  • Методи ведення переговорів

  • ПСИХОЛОГІЯ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

  • Особливості поводження зі співрозмовниками різних психологічних типів

  • Психологія невербальної поведінки

  • НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ З ІНОЗЕМНИМИ ПАРТНЕРАМИ

  • Особливості ведення ділових переговорів з англійцями

  • Особливості ведення ділових переговорів з німцями

  • Особливості ведення ділових переговорів з італійцями

  • Особливості ведення ділових переговорів з корейцями

  • ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ДІЛОВИХ ПРИЙОМІВ

  • Класифікація ділових прийомів

  • Особливості неформальних зустрічей в різних країнах

  • СЛУЖБОВЕ ЛИСТУВАННЯ

  • Загальноприйняті правила складання ділових листів

  • Етика ділового листування

  • Післядоговірні документи

  • Вказівка

  • Розписка

  • СУЧАСНІ ТЕОРІЇ КОНФЛІКТУ

  • Основні теорії конфлікту

  • Конфліктологія та роль соціального конфлікту

  • Класифікація конфліктів

  • МІЖНАРОДНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ КОНФЛІКТ

  • Політичні конфлікти: основні ознаки

  • Міжнародний політичний конфлікт: шляхи подолання та наслідки

  • ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИЙ КОНФЛІКТ

  • Класифікація етнонаціональних конфліктів

  • Форми прояву етнонаціональних конфліктів

  • Особливості етнонаціональних конфліктів у різних країнах

  • ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТА АНАЛІЗУ КОНФЛІКТУ

  • Методи вирішення конфлікту

  • Покроковий аналіз конфліктів