Розділ «МОДУЛЬ І»

Фізично розвинена людина матиме позитивні установки до навколишніх. Через фізичне виховання формуються естетично- художні смаки (фігурне катання, гімнастика, спортивний рок-н-рол тощо).

7. Сучасні концепції дослідження особистості

Теорії особистості — це ретельно вивірені умовиводи або гіпотези про те, що являють собою люди, як вони поводяться і чому вони це роблять. Теорії особистості виконують дві основні функції: пояснювальну та попереджувальну. Пояснювальну в тому розумінні, що теорія забезпечує певний каркас або схему, що дозволяє зрозуміти й інтерпретувати деякі події або поведінку людей. При цьому теорія повинна не тільки пояснювати минулі й теперішні події, а також прогнозувати появу нових взаємозв’язків.

Основною ознакою будь-якої теорії особистості є структурні концепції, що мають справу з відносно незмінними характеристиками, які люди демонструють у різних обставинах й у різний час. Ці стабільні характеристики виконують роль основних будівельних блоків людської психіки.

Для пояснення того, що представляють собою люди, персонологи запропонували певну «мозаїку», складену з концепцій. Один із найпопулярніших прикладів структурних концепцій — це концепція рис особистості. Риса розглядається як стійка якість або схильність людини поводитися певним чином у різноманітних ситуаціях. Розповсюджені приклади рис особистості — імпульсивність, чесність, чутливість і боязкість. Г. Олпорт, Р. Кеттел і Г. Айзенк, троє ведучих авторитетів у сфері вивчення рис особистості, пропонують структуру особистості схематично представити в термінах гіпотетичних якостей, що лежать в основі поведінки.

На іншому рівні аналізу структура особистості може бути описана за допомогою концепції типу особистості. Тип особистості описується у вигляді сукупності безлічі різних рис, що утворить самостійну категорію із чітко окресленими кордонами. У порівнянні з концепціями, що мають справу з рисами особистості, подібні концепції мають на увазі більш постійні й більш узагальнені поведінкові характеристики. Наприклад, К. Юнг дотримувався думки, що люди поділяються на дві категорії: інтровертів і екстравертів.

Теорії особистості розрізняються залежно від концепцій, використаних при описанні структури особистості. Запропонований

З. Фройдом поділ особистості на три рівні — Ід, Его й Суперего є ілюстрацією надзвичайно складного опису структури і її організацій. Інші теоретики, навпаки, пропонують більш прості організовані системи, з обмеженим набором складових частин і малою кількістю зв’язків між ними. Прикладом може служити концепція особистісних конструктів, запропонована видатним теоретиком когнітивної психології Дж. Келлі.

Відповідно до системно-діяльнісного, історико-еволюційного підходу, який склався у вітчизняній психології (Б. Ананьєв, Л. Виготський, С. Рубінштейн, Г. Костюк, О. Леонтьєв, А. Петровський та ін.) властивості людини розглядаються як «безособові» передумови розвитку особистості, які в процесі життєвого шляху можуть стати продуктом цього розвитку.

Отже, будь-який підхід до особистості так чи інакше розглядає питання стабільних, незмінних аспектів поведінки людини.

Розглянемо деякі теорії особистості детальніше:

Психодинамічний напрямок у теорії особистості: З. Фройд.

Психодинамічна теорія особистості підкреслює неусвідомлювані психічні або емоційні мотиви як основу людської поведінки. Важко оцінювати сучасні теорії особистості не віддавши належного поглядам З. Фройда (1856–1939), оскільки вплив його концепцій на західну цивілізацію ХХ ст. був досить значним.

Фройд З. окреслював три рівні свідомості — свідоме, передсвідоме й несвідоме. Найзначніші психічні події відбуваються у несвідомому (яке за своєю природою є інстинктивним і відділеним від реальності).

У теорії З. Фройда важливе місце посідає структурна модель особистості. Дана модель представлена поділом «структури» особистості на: Ід, Его, Суперего. На думку З. Фройда, сфера Ід повністю несвідома, тоді як Его й Суперего діють на трьох рівнях свідомості.

Ід (від лат. — воно). Функціонує виключно в несвідомому й тісно пов’язане із примітивними, інстинктивними і вродженими аспектами особистості (їжа, сон, дефекація (фізіологічний акт очищення кишечнику, випорожнення), копуляція (з’єднання двох особин при статевому акті)). Ід — хаотичне, не знає законів і правила, вільне від всяких обмежень. Ід підкорюється «принципу задоволення» — обов’язкова розрядка психічної енергії (імпульсивність, ірраціональність, нарцисизм), — не зважаючи на наслідки для інших і всупереч самозбереженню.

Его (від лат. — Я). Відповідає за прийняття рішення та задовольняє бажання Ід у відповідності з обмеженнями, які існують у зовнішньому світі. Це досягається шляхом дій, які дають можливість узгодити свої бажання із нормами й етикою оточення. На відміну від Ід, Его підкорюється «принципу реальності», сутність якого — збереження організму шляхом відкладання задоволення інстинктів до того моменту, коли виникне необхідна нагода або обставини. Тому, Его забезпечує самозбереження організму

Суперего (від лат. — понад-Я). Це інтернаціоналізована версія суспільних норм та стандартів поведінки. Людина не народжується із Суперего, воно формується шляхом навчання, виховання, спілкування. З’являється тоді, коли дитина починає розуміти різницю між «правильно» й «неправильно».

У теорії психоаналізу розрізняють дві категорії інстинкту: інстинкт життя (Ерос) й інстинкт смерті (Танатос).

Фройд З. також сформулював теорію психосексуального розвитку, що обґрунтовує розвиток особистості через зміни в біологічному функціонуванні індивіда. Соціальний досвід на кожній стадії залишає свій внесок у вигляді настанов, рис особистості й цінностей, набутих на даній стадії. Пояснення стадій психосексуального розвитку З. Фройдом ґрунтується на положенні про те, що сексуальність (лібідо) дається від народження, охоплюючи низку біологічно визначених ерогенних зон, які розвиваються аж до досягнення зрілості. За уявленнями З. Фройда, у розвитку особистості можна виокремити такі стадії: оральну, анальну, фалічну й генітальну. Перші три стадії розвитку охоплюють віковий період від народження до п’яти років і називаються прегенітальними стадіями, оскільки зона статевих органів ще не набула провідного значення в становленні особистості. Генітальна ж стадія співпадає з початком пубертатного (від лат. pubertatis — статева зрілість) періоду.