Розділ «Стаття 13. Відповідальність, оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників архівної інформації»

 Верховна Рада України, усвідомлюючи те, що архіви є невід’ємним і незамінним елементом історичної спадщини Українського народу; зважаючи на те, що архіви гарантують збереження людської пам’яті; констатуючи, що право кожного на отримання об’єктивної інформації про історію своєї країни є однією з основ демократичної держави; враховуючи підвищення інтересу суспільства до історії, а надто історії України XX століття; враховуючи складність проблем, пов’язаних з доступом до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму, що діяли на території сучасної України протягом XX століття, суперечливими вимогами щодо прозорості і секретності та захисту права на приватність, та визнаючи необхідність забезпечення широкого доступу до історичної інформації; усвідомлюючи, що краще розуміння новітньої історії може сприяти запобіганню конфліктам та ворожнечі у суспільстві; беручи до уваги Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів № R (2000) 13; усвідомлюючи, що закритість архівів стала однією з передумов анексії півострова Крим та воєнного конфлікту на території Донецької та Луганської областей; прагнучи сприяти налагодженню суспільного діалогу; з метою недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, будь-якої дискримінації за національною, соціальною, класовою, етнічною, расовою або іншими ознаками у майбутньому, відновлення історичної та соціальної справедливості, усунення загрози незалежності, суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України приймає цей Закон.