Розділ «II. Особлива частина»

ґ) правило апеляції до розуму, логіки і досвіду. Практика показує, що багато людей не сприймають положення правових документів, які нерідко написані складною для розуміння мовою. Тому при побудові доказів доцільно звертатися до логіки міркувань, розуму, справедливості й до особистого досвіду людини.

Досить часто в ході судового розгляду сторони висувають заперечення з приводу висловлень, доказів іншої сторони. У таких випадках необхідно спростовувати заперечення. Ефективність спростовування заперечень багато в чому визначається успішністю використання юристом таких психологічних правил:

а) правило недопущення втрати ініціативи. Почуваючи силу доказів опонента і своєї нездатності хоч щось заперечити по суті, деякі юристи намагаються відвести розмову вбік, перевести її в таке русло, де вони можуть відчути себе сильнішими і вагомо заперечувати. Необхідно дуже уважно стежити за діями опонента і не піддаватися на цей виверт. Варто не втрачати ініціативу розмови і продовжувати обговорення саме того питання, з якого опонент слабкий;

б) правило озвучування розбіжностей. Щоб можна було конкретно і чітко розглянути суть розбіжностей, необхідно їх уточнити і сформулювати. У противному разі не виключена гаряча суперечка лише тому, що кожна сторона по-різному зрозуміла той самий факт або висловлення;

в) правило визнання права того, хто суперечить, на свою думку. Це правило розраховане на попередження надмірної емоційності того, хто суперечить, і переходить у розмові на крик. Додамо до сказаного: опонент може наговорити всяке, причому й таке, що часом зачіпає самолюбство; не треба вступати в дискусію з усіх нападок, краще залишити опонента при своїй думці і заперечити лише найсуттєвіші положення;

г) правило використання суперечностей опонента. Уважний і з доброю пам’яттю юрист обов’язково помітить суперечність в опонента (вони майже завжди бувають у людини, що хвилюється або щось приховує). Професіонал використовує ці суперечності для посилення своєї позиції, а також для того, щоб викликати розгубленість в опонента;

ґ) правило пастки. Іноді добре «упіймати на слові» фальшиву і вивертку людину, забезпечити її самовикриття. Ось приклад із практики проведення судового розгляду: свідок заперечив своє знайомство з підсудним. Раптом прокурор ставить запитання: «Скажіть, з якого приводу у Вас була сутичка з ним улітку?» Свідок задумався: «Ні, ніякої сутички в мене з ним не було». «Пригадайте краще… Літо, кафе…». Свідок знову думає і відповідає: «Ні, у нас усе було нормально»;

д) правило часткової згоди із запереченнями опонента. Цінність його в дійсному прагненні юриста зрозуміти й оцінити заперечення опонента, які можуть наблизити до істини. Психологічна доцільність цього правила в тому, що воно демонструє опоненту справедливе ставлення до його заперечень, а це, у свою чергу, зобов’язує останнього погоджуватися хоча б у чомусь з іншою стороною, із її спростуваннями. Доречно використовувати прийом «так, але…». Виявляється, що «так» — це те, що здається правильним, якщо не враховувати інших суттєвих обставин. Виходить, що «так» — це більше, ніж «але», і тільки підтверджує слабкість заперечень;

е) правило «Я на Вашому місці». Воно теж досить часто використовується в судовій практиці і нерідко сприяє успіху в діяльності юриста. Зміст правила: з одного боку, продемонструвати опоненту, що його положення зрозуміло, а з другого — показати, до яких висновків треба дійти, якщо міркувати чесно. Це дає змогу виявляти лукавство опонента, фальшивість його міркувань і заперечень;

є) правило контрзапитань належать до поширених прийомів у судовій практиці. Чим чіткіше контрзапитання, чим точніше вони «б’ють» по слабкостях заперечень опонента, тим вони дієвіші і тим більше сприяють торжеству своїх доказів;

ж) правило перефразування, утрирування, доведення до абсурду. Неправдиві заперечення і відпирання опонента відповідно до цього правила переказуються юристом у перебільшеній формі. У цьому випадку стає очевидною слабкість позиції опонента. Іноді це може бути ланцюжок міркувань, в яких усе більше і більше виявляється хибність заперечень тощо.

Комплекс правил доказу і спростування в стислій формі наведений у додатку 10, а можливі логічні помилки в доказі — у додатку 11.

Психотехніка використання немовних засобів у судовій промові — істотний елемент її дієвості. Ефективність привселюдного виступу визначається не тільки за допомогою слова, а й невербальних засобів, що посилюють думку того, хто говорить. Серед правил використання немовних засобів стисло розглянемо такі:

а) правило пози зобов’язує зайняти ту позу, що відповідає наміченому впливу. Поза може бути владною, рішучою, шанобливою, загрозливою, такою, що запрошує до спільного пошуку істини та ін.;

б) правило жесту говорить про доцільність у необхідних випадках супроводжувати промову відповідним жестом («січний» рух руки, рух перед грудьми стиснутої в кулак кистю, «удар» кулаком або долонею по повітрю, рух витягнутої вперед долонею, що сигналізує «Почекайте!» і т. д.);

в) правило міміки, яка впливає, супроводжує мовне висловлення зміною виразу особи (виразу доброзичливості, щирості, сумніву, іронічності, строгості, незгоди, непримиренності та ін.). Міміка може ствердити, підсилити зміст слів і фраз, але ж вона може і послабити і навіть додати їм іншого змісту;

г) правило незмінного самовладання. На будь-якого слухача завжди справляє сильне враження самовладання того, хто говорить, що виявляється у мовній формі, відповідних жестах, позі, міміці. Спокійна поза, помірні жести, відкрита міміка — свідчення сили, впевненості і гідності прокурора, захисника.

У додатку 12 наведені характерні жести руками, ногами, рухи голови, що варто знати судовому оратору.

Отже, оволодіння психотехнікою судової промови необхідно юридичному працівникові для того, щоб мовні і немовні засоби, а також поведінка людини перетворилися на справді психологічні засоби і прийоми його професійної діяльності. Всі елементи психотехніки використовуються для розв’язання поставлених перед ним професійних завдань.

§ 3. Психологічні особливості промови судді, прокурора й адвоката в суді