Розділ «II. Особлива частина»

Це правило можна висловити так: «Не нашкодь!», тобто не нашкодь своїми висловлюваннями і поведінкою діловим відносинам, підтримуй спокійну психологічну атмосферу судового розгляду навіть тоді, коли далеко не все йде за продуманим планом. Тому у процесі спілкування прокурора і захисника кожний із них повинен думати не тільки про те, що сказати один одному, але й як сказати. Недоброзичливий, іноді навіть ворожий тон може серйозно зашкодити спілкуванню і зіпсувати стосунки між людьми.

Обов’язковим має бути правило поваги до співрозмовника і до того, що і як він говорить. У процесі діалогу прокурора і захисника кожному з них варто чітко виражати — позою, мімікою, поглядом — готовність сприйняти висловлення, об’єктивно в них розібратися. Неприпустимо під час формулювання запитання захиснику, щоб останній у цей час дивився на годинник, демонстрував посмішку (або посмішку залу) і показував, що опонент йому набрид. Завдання учасників судового розгляду — слухати, вивчати, розуміти, оцінювати.

Правило стримування емоцій безпосередньо впливає на стосунки між прокурором і захисником у суді. Зайва емоційність і нестриманість може розпалити атмосферу не тільки між зазначеними особами, а й у залі судового засідання в цілому. Емоційна нестійкість може перерости в образи, крики, що знижує дієвість доказів сторін і ускладнює вирішення спірного питання по кримінальній справі.

Правило активного вислуховування також обумовлює стосунки між захисником і прокурором. Невміння слухати іншого — дуже поширене явище, що різко знижує ефективність ділового спілкування. Слухаючи опонента, необхідно прагнути до розуміння того, що він хоче або не хоче сказати. Активне вислуховування реалізується за допомогою прихильності до того, хто говорить, реагування мімікою, жестами, поглядом на зміст промови того, хто говорить, резюмування короткими фразами типу: «Я вас зрозумів так… Правильно?», «Виходить, ви підтверджуєте… Так?» і т. д. Слухати мовчки, не перебиваючи опонента — це і визначена тактика, і вияв увічливості, психолого-педагогічного такту (докладніше про засоби вираження юристом психолого-педагогічного такту під час спілкування див. у додатку 8).

Правило вивчення опонента й врахування у спілкуванні його індивідуально-психологічних особливостей. Це правило дає можливість прокурору і захиснику гнучкіше вести діалог, брати участь у судових суперечках. Спостереження за поведінкою і промовою, наприклад прокурора, дає змогу захисникові хоча б приблизно оцінити його темперамент і окремі риси характеру, що добре використовувати під час спілкування. Якщо помічені психологічні особливості людини не відповідають наміченому сценарію спілкування з ним і поставленим цілям, слід внести відповідні корективи в процес взаємодії. Успіх у вивченні іншої людини залежить від його особистої підготовленості до психологічного спостереження.

Украй важливим, на наш погляд, правилом відносин прокурора — державного обвинувача й адвоката — захисника є підпорядкування спілкування між ними вирішенню завдань правового виховання. Кримінальне судочинство поряд із зміцненням законності і правопорядку, попередженням і викорінюванням злочинів, охороною інтересів суспільства і прав їхніх громадян повинно сприяти вихованню останніх у дусі неухильного дотримання Конституції України, законів, норм і правил поведінки. Елементи виховання інших людей у діях, поведінці і словах прокурора і захисника виявляються з моменту їхньої появи в залі до закінчення засідання суду. Енергію, що виховує, несе не тільки зміст запитань, висловлювань, судових промов цих осіб, але й їхні взаємини, помітні всім присутнім. Гармонійна побудова відносин між державним обвинувачем і захисником, які щонайкраще відповідають вимогам культури, поваги, психолого-педагогічного такту — серйозна й суттєва передумова підвищення виховного впливу судового розгляду на всіх його учасників.

Судова практика має приклади нетактовної поведінки прокурора стосовно захисника. Як себе вести в цьому випадку адвокатові? Головне — не відповідати на випад державного обвинувача відповідною грубістю. Слід реагувати в рамках наданих захиснику прав, дотримуючись витримки і спокою. Щоб підтримати свою честь і гідність, захисник може через головуючого в суді зажадати занесення до протоколу судового факту образи і привселюдного вибачення від прокурора.

Мають місце також порушення судом норми Кримінально-процесуального кодексу про рівність прав учасників судового розгляду щодо надання і дослідження доказів, заяв і клопотань. І в подібних ситуаціях адвокат — захисник повинен діяти наполегливо і послідовно, але в рамках наданих йому правом.

Отже, відносини між прокурором — державним обвинувачем і адвокатом — захисником у суді при розгляді кримінальної справи будуються на суворому розумінні ними покладених на них завдань, наданих кожному з них прав і на дотриманні норм службової етики і психолого-педагогічної тактовності.

§ 4. Судова етика в діяльності прокурора й адвоката

Етика — наука, об’єктом вивчення якої є мораль, моральність як форма суспільної свідомості, як одна з найважливіших сторін життєдіяльності людини. Етика забезпечує моральний характер тих взаємовідносин між людьми, які випливають насамперед із їхньої професійної діяльності.

Юрист із професійними знаннями, навичками й уміннями повинен мати морально-вольові якості, додержуватися у своїй діяльності певних принципів і правил поведінки. Етика змушує юриста аналізувати свої вчинки, брати на себе відповідальність за них, оцінювати власні дії.

Якісна характеристика етичного розвитку особистості юриста виявляється в її моральній культурі, а саме:

• культурі моральної свідомості, що виражається в знанні моральних вимог суспільства, у спроможності людини свідомо обґрунтовувати цілі і засоби діяльності;

• культурі моральних почуттів, яка припускає багатство емоційної сфери особистості, здатність до співчуття, співпереживання;

• культурі поведінки, котра характеризує здатність особистості до вибору форм і засобів поведінки в різних ситуаціях.

Від юридичних працівників етика потребує непідкупності, вірності духу і букві Закону, дотримання рівності всіх перед Законом. Одним із гуманних принципів права є презумпція невинності — вимога вважати обвинуваченого невинним доти, доки провина його не доведена судом.

Судова етика як наука про моральні принципи судочинства покликана сприяти моральному вихованню суспільства і посадових осіб, які здійснюють правосуддя. Не викликає сумніву твердження про те, що моральні принципи, які визначають стосунки учасників судочинства, є суттєвою гарантією суб’єктивних прав особистості. Це пояснюється тим, що судочинство стосується честі і гідності людини.

Не випадково в працях прогресивних юристів минулого звертається велика увага на моральні позиції прокурора й адвоката.

Судовий процес, який проходить в умовах гласності, вимагає від прокурора — державного обвинувача стриманості, коректного і ввічливого ставлення до кожного, хто постає перед судом і дає показання. Він не повинен перетворювати судові суперечки в цькування підсудного, збуджувати в нього неприязні почуття, перебільшувати важливість доказів. Виконуючи свій обов’язок перед суспільством, прокурор повинен дотримуватися суворої моральної дисципліни, виявляти однакову турботу про інтереси суспільства і людську гідність. От як писав про моральну відповідальність прокурора П. Сергеїч: «Якщо злочин скоєний негідником, обвинувачення може бути суворе, захисту залишається піклуватися про пом’якшення відповідальності. Якщо злочинець, навіть убивця, — добра, чесна людина, усі труднощі на стороні прокурора. Але в обох випадках оратор, який знаходиться в невигідних умовах, повинен дотримуватися реалій. Це надзвичайно важко, особливо для обвинувача. Сказати: так, я знаю, що це хороша людина, упевнений, що, будучи виправданою, вона стане піклуватися про дітей убитого, як про власних; я знаю, що каторга не буде для нього більшим покаранням, ніж усвідомлення свого злочину і вічні докори сумління; знаю, що вдова убитого пробачила його, і все-таки потребую каторги — сказати це нелегко. Звинувачувати. у такій справі неймовірно важко, і охоче послухав би всякого, хто міг би навчити мене цьому, але підтверджую, що обвинувач повинен визнавати моральні достоїнства підсудного» (виділено мною. — В. Б.).