Розділ «II. Особлива частина»

2) відносини «по горизонталі» — стосунки між суддею і народними засідателями, між державними обвинувачем і захисником, між свідками, потерпілими, експертами, між присутніми в залі громадянами;

3) відносини між підсудними (якщо розглядається справа, скоєна групою осіб або організованою групою);

4) відносини із судовою аудиторією як із визначеною групою людей. Основне завдання в цьому випадку — перетворення цієї групи людей в аудиторію з єдиною психологічною спрямованістю.

Реалізуючи комунікативну діяльність, суду необхідно регулювати зазначені види відносин і підкоряти їх єдиній меті — встановленню істини щодо кримінальної справи, яка розглядається.

Значущою є виховна діяльність суду. Річ у тім, що здійснення правосуддя не обмежується притягненням до кримінальної відповідальності тих осіб, які скоїли злочин, і визначенням їм відповідного покарання. Одне із завдань правосуддя — виправлення і перевиховання злочинців, виховання кожного громадянина в дусі суворого дотримання законів і моральних норм поведінки.

Виховна роль правосуддя виявляється насамперед у специфічній формі діяльності суду — повному, об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи. Неухильне дотримання судом норм закону на всіх стадіях судового процесу є основою виховного впливу правосуддя. Доречно у цьому зв’язку навести вислів В. Леоненка: «Аналіз судової практики свідчить, що процесуальне спрощенство, відступ від приписів процесуальних правил (скажімо, з міркувань нібито доцільності), низька культура судочинства негативно відбиваються на повноті, об’єктивності і різнобічності дослідження всіх обставин справи, призводять до з’ясовування поверхневих, недостатньо обґрунтованих, а іноді й помилкових вироків і рішень. Крім того, ігнорування процесуальних норм створює в громадян враження про формальне ставлення суду до виконання своїх обов’язків, про його упередженість, що знижує виховально-попереджувальний вплив». Про який виховний ефект суду можна судити з такого прикладу?

Відомий у певних колах В. Зарубинський був заарештований за розповсюдження аматорського порно за участю малолітніх. Він був «схиблений» на сексі і не розлучався з відеокамерою. Обшук на квартирі, обладнаній під студію, при понятих перевершив очікування опера- тивників: у «домашній студії» Зарубинського було вилучено близько сотні касет порнографічного матеріалу. Причому багато відеокасет виявилися із самою огидною дитячою порнухою.

На думку слідства, доказова база була більш ніж достатня. Головне обвинувачення: виробництво і поширення порнопродукції. За законом йому «світило» як мінімум 2 роки позбавлення волі. І раптом, провівши трохи більше тижня в слідчому ізоляторі, 57-річний В. Зарубинський опинився на волі по амністії. Його звільнили не за те, що він украв шматок хліба, щоб не померти з голоду, а за те, що понівечив десятки душ неповнолітніх.

Такий формальний підхід до правосуддя, явне спрощенство до аналізу суті злочину, безтурботна лояльність до тих, хто переступив закон, доведена до абсурду, не тільки не справляє потрібного виховного впливу на обвинувачуваного, а й наплодить нових злочинців. Не випадково, опинившись на волі, Зарубинський вимагав узяти під варту співробітників міліції за їхні неправомірні, на його думку, дії.

До речі, за подібне правопорушення в США карають суворо.

На початку 2001 р. у Москві був затриманий американський користувач дитячого порносайта в Інтернеті, що сплатив аванс за інтимний зв’язок із чотирнадцятирічним московським хлопчиком. Коли він прибув у російську столицю, правоохоронні органи разом зі своїми колегами при закордонних посольствах спрацювали блискавично: вже через п ’ятнадцять хвилин після того як заокеанський педофіл опинився в руках міліції, в його американській квартирі було зроблено обшук. Тепер у США йому пред’явлене обвинувачення в зберіганні, розповсюдженні, збуті дитячої порнопродукції і спробі вступити в статевий контакт із неповнолітнім. За це загалом йому загрожує сорок п’ять років ув’язнення.

Значний виховний вплив має оголошення вироку. Покарання, яке виноситься судом, повинно бути справедливим і відповідати вимогам закону про зіставлення покарання тяжкості скоєного злочину й індивідуально-психологічних особливостей особистості підсудного. При цьому варто звертати увагу і на формулювання вироку: він повинен бути чітким і ясним, конкретним і дохідливим для всіх присутніх у залі судового засідання.

Стосовно підсудних виховний вплив суду продовжується і після винесення вироку протягом досить тривалого часу, необхідного для виправлення злочинців. Ефективним виховним засобом виступає громадська думка, сила якої виявляється в тому, що особистість постійно відчуває на собі вплив сукупності правових і моральних вимог, соціальних норм. Дієвість використання громадської думки залежить від того, наскільки вона авторитетна для підсудного, тому звертаються до неї з метою виховного впливу тільки тоді, коли суд буде переконаний в небайдужому ставленні підсудного до цієї думки.

Нарешті, для виховного впливу суду на всіх учасників судового процесу важливе значення має дотримання етичного боку правосуддя. Про це писав ще А.Коні: «Можна також наполегливо бажати, щоб у виконання форми й обрядів, якими супроводжується відправлення правосуддя, вносився смак, почуття міри і такту, тому що суд є не тільки судилищем, а й школою».

Отже, психологія судової діяльності будується на вивченні як загальнопсихологічних (сприйняття, представлення, мислення, уява, пам’ять та ін.), так і соціально-психологічних (розуміння людьми один одного, авторитетність особистості, колегіальність ухвалення рішення, конформізм тощо) характеристик усіх учасників судового процесу та їхніх стосунків. Психологічний аналіз судової діяльності дає можливість побачити найскладніші її форми і розробити рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності правосуддя.

§ 2. Психологія судді

Головну роль у здійсненні функцій правосуддя відіграє особистість судді, його професійна майстерність, моральні якості. Як організатор судового процесу суддя повинен володіти цілеспрямованістю, організаторськими здібностями, наполегливістю, високим рівнем самоорганізованості, критичним ставленням до результатів попереднього розслідування, умінням управляти своєю і чужою емоційною сферою. Досвідченому судді притаманна висока відповідальність за свою діяльність, за прийняті рішення. Оскільки суддя постійно перебуває в центрі уваги всіх учасників судового процесу, то його мова, репліки, зауваження, запитання і навіть міміка, жести, поза піддаються контролю й оцінці присутніх у залі. Щодо цього першокласний суддя відзначається витримкою і неупередженістю, ввічливістю, умінням слухати людину.

Розкриваючи психологію судді, слід зазначити, що однією з головних характеристик особистості судді є його професійна спрямованість. Під професійною спрямованістю розуміється сукупність моральних, інтелектуальних, характерологічних і психофізіологічних якостей особистості. Професійна спрямованість судді містить у собі такі елементи:

1) усвідомлення свого професійного обов’язку. Почуття обов’язку передбачає турботу про професійну честь, про постійне удосконалення своєї професійної майстерності, прагненням виховувати своєю діяльністю шанобливе ставлення до закону, правосуддя. Професійний обов’язок судді поєднується з високими етичними вимогами, серед яких важливе місце займає суддівська совість. У чому суть цього поняття? Як поняття моральної свідомості совість виражає здатність особистості здійснювати самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки.

Ось як визначив роль і значення суддівської совісті Ю. Грошевой: «Саме суддівська совість служить внутрішнім стимулом до дотримання вимог закону, до формування такого змісту переконання, що відповідає зібраним у справі доказам. Совість судді протистоїть таким негативним якостям…як упередженість, грубість і т. д. Якщо суддя усвідомить, що він упереджено оцінив той або інший доказ, що під його головуванням у кримінальній справі не досліджені всі можливі судові версії, він відчуває докори сумління, осуджує себе. Інакше кажучи, совість судді, усвідомлення ним професійного обов’язку обумовлює й усвідомлення особливої відповідальності за повноту, об’єктивність і різнобічність дослідження кримінальної справи, за законність і обґрунтованість судового вироку». Із сказаного випливає, що суддівська совість змушує суддю, по-перше, співвідносити свої рішення з нормами права і моралі, а по-друге, у своїй діяльності керуватися власними переконаннями і протистояти різноманітним зовнішнім впливам;