Розділ «II. Особлива частина»

Велике значення має поведінка самого слідчого або іншої особи, яка бере участь в обшуку. Його витримка, самовладання, емоційна стійкість, впливають не тільки на власну увагу, зосередженість, а й на поведінку обшукуваної особи. Навіть у тому випадку, коли довгий час не вдається добитися позитивного результату, слідчий не повинен допускати будь-яких емоцій, які можуть негативно вплинути на процес обшуку. Для забезпечення високої пошукової активності доцільно не приступати до огляду нового об’єкта до повного огляду попереднього, припинити метушню і сторонні розмови, за необхідності контактувати з обшукуваною особою коректно і стримано, робити перерву для відпочинку при появі ознак утоми. Корисно також міняти види діяльності: переходити від огляду однієї групи предметів до огляду іншої, від вивчення дрібних предметів (книжок, листів і т. п.) до огляду великих предметів (меблів, апаратури і т. п.). Це дасть змогу слідчому зменшити вплив одноманітних подразників і монотонності дій на стійкість його уваги.

Складним питанням проведення обшуку є встановлення мовного контакту з особою, яку обшукують. Роль такого контакту суттєва, бо допомагає переконувати, спостерігати за реакцією обшукуваної особи, встановлювати взаємозв’язок виявлених об’єктів з іншими, їхнє значення для цієї особи і т. ін. Практика слідчих дій показує, що в процесі обшуку необхідно якомога ширше залучати обшукувану особу до бесіди, запитувати її про призначення тих чи інших предметів, час і місце їх придбання та ін. Слухаючи відповіді обшукуваної особи, слідчий одночасно спостерігає за її станом. Словниковий подразник посилює процеси емоційного збудження обшукуваної особи, міняє тембр її голосу, манеру розмови, а також ускладнює можливість контролю за власною поведінкою та психофізіологічними реакціями.

Багато слідчих у процесі обшуку схиляють обшукувану особу до дій, наприклад, просять відкрити сховище або хлів, вийняти і показати речі і т. п. Використовуючи цей прийом, необхідно враховувати, що обшукувана особа може застосувати різні хитрощі, щоб відвести слідчого від об’єкта пошуку (рис. 16).

Успіхові обшуку сприяє знання способів скоєння злочину, засобів злочину, предметів, які мають відношення до злочину, і рівень володіння слідчим пошуковими прийомами. Не випадково у працях з юридичної психології відмічається, що обмеженість засобів обшуку, які застосовуються слідчим, може бути використана особою, яка ховає в своїх інтересах. Тому професійний розрахунок, а не метод проб і помилок — основа в діяльності юриста при обшуку. Не можна при цьому забувати і про обачність. Складна психологічна атмосфера обшуку, серйозні несприятливі наслідки для особи, яку обшукують (виявлення в неї засобів злочину чи інших предметів, які мають доказове значення у справі), можуть підштовхнути її або інших зацікавлених осіб до застосування не тільки хитрощів і провокацій, а й сили. Ось чому особистий обшук з метою вилучення зброї є одним із необхідних засобів гарантії безпеки учасників обшуку і всіх присутніх осіб, який проводиться перед початком слідчих дій. Оскільки обшук пов’язаний із проникненням у приміщення, з обстеженням предметів і документів особистого характеру, слідчий повинен дотримуватись певних морально-етичних норм: не вдаватись до дій, які принижують честь і гідність особи, яку обшукують, не розголошувати обставини інтимного життя, проводити особистий обшук тільки особою тієї ж статі і в присутності осіб тієї ж статі і т. ін.

Цілеспрямованість і правильна організація спільних дій оперативної групи, стриманість і настійливість у діях кожного учасника цієї групи — складові успіху при проведенні обшуку.

Виїмка — вилучення в окремих громадян, а також підприємств, установ і організацій предметів і документів, необхідних для кримінальної справи. Як слідча дія вона багато в чому подібна до обшуку, але в той же час має свої психологічні особливості. Відзначимо деякі з них:

• при вилученні немає необхідності в пошукових діях, бо воно здійснюється щодо конкретних, заздалегідь відомих об’єктів, коли точно відомо, де і у кого вони знаходяться;

• як правило, вилучення проводиться за добровільною згодою осіб, у разі опору вилучення може бути проведено примусово;

• основні психологічні прийоми впливу при вилученні — навіювання і переконання;

• конфліктна ситуація, яка виникає при вилученні, має інше, більш м’яке психологічне забарвлення;

найчастіше вилучення предметів і документів проводиться в закладах і організаціях.

Після перевірки фактів, що підтвердили достовірність повідомлення про незаконну видачу за відповідну винагороду головним лікарем центрального пологового будинку Р. новонароджених дітей жінкам, які бажали їх усиновити (удочерити), була порушена кримінальна справа за ознаками отримання хабара.

Обшуком, проведеним відразу ж після порушення кримінальної справи, в столі і сейфі службового кабінету Р. були виявлені гроші, походження яких вона пояснити не змогла. Крім того, була виявлена записна книжка і чернетки, які містили довгий список прізвищ та адреси жінок, які бажали (як потім з’ясувалося) усиновити дітей.

У відділах РАГСу було проведено вилучення довідок про народження дітей, виданих на них у центральному пологовому будинку міста. Виявилось, що всі вони підписані (і видані) Р1.

Основним психологічним фактором є психологічний вплив на підозрюваного чи обвинуваченого, бо їм стає відомо, якими документами, що їх викривають, володіє слідство. Отримані при вилученні результати багато в чому визначають всю подальшу тактику попереднього слідства, а також конкретні дії слідчого.

§ 3. Психологія впізнання

З психологічної точки зору, впізнання — це процес, при якому особа сприймає пред’явлені їй об’єкти, зіставляє, порівнює їх з уявними образами об’єктів, які сприйняті нею раніше, і на основі цього доходить висновку про їхню тотожність, схожість чи відмінність. Упізнання здійснюється на підставі перцептивного порівняння образу поточного сприйняття з образом, який зберігається в пам’яті. Об’єктами впізнання можуть бути люди, трупи і частини трупів, тварини, різноманітні предмети, документи, приміщення, ділянки місцевості та ін. Сам процес упізнання здійснюється безпосереднім пред’явленням натуральних об’єктів чи їхніх зображень. Суб’єктами впізнання виступають свідки, потерпілі, підозрювані та обвинувачені.

З позиції змісту впізнання виділяють дві стадії:

2) основна — саме впізнання. Впізнання може бути симультанним[5] — це впізнання відразу, в результаті миттєвого збігу образу людини (предмета), що знаходиться в пам’яті особи, яка впізнає, і об’єкта, який їй пред’явлений для впізнання. Впізнання може бути сукцесивним[6] — впізнання проходить поступово, шляхом мисленого порівняння, відбору, зіставлення ознак об’єкта, відбитих в пам’яті і які сприймаються у процесі впізнання.

Впізнання пов’язане з властивістю людини виділяти в об’єкті його стійкі особливості — ознаки (у криміналістиці ці стійкі властивості об’єктів називаються ідентифікаційними ознаками). Всі предмети мають характерні зовнішні властивості, прояви, які дають змогу відрізнити один предмет від іншого. Ознаки можуть бути суттєвими і несуттєвими, властивими і випадковими. Пояснимо це поняття: