Розділ «І. Загальна частина»

Рівень загальнонаукової методології характеризує сукупність тих методологічних принципів, які можуть застосовуватися для цієї науки (наприклад, у психології, управлінні, педагогіці, математиці тощо). Загальнонаукова методологія вирішує, виходячи з вимог філософської методології, загальні для цієї наукової дисципліни проблеми, виділяючи при цьому свої основоположні ідеї.

Рівень конкретно-наукової методології — це сукупність тих принципів і теорій, котрі притаманні і можуть застосовуватися для цілком конкретного напряму (галузі) тої чи іншої науки (наприклад, для загальної психології, соціальної психології, юридичної психології тощо).

Рівень процедур і методики дослідження визначає вимоги, котрі необхідно враховувати юридичному працівникові, коли він звертається до будь-якого методу чи техніки (процедури) вивчення конкретного явища.

Перед тим, як розглядати методологічні філософські принципи, необхідно докладніше розкрити поняття «принцип». Це важливо ще й тому, що чимало студентів мають труднощі на семінарах і екзаменах, щоб дати правильну відповідь на поставлене запитання.

Найзагальніше визначення принципу представляє його як початок, основу, вихідне положення (першопочаток, основоположення) явищ дійсності та їх пізнання. Принципи характеризують як об'єктивну реальність, так і реальність суб'єктивну. Наприклад, у принципах зв'язку і розвитку, у принципах вищої нервової діяльності відображено буття речей і явищ об'єктивного світу, їх властивості й відносини. Принципи становлять основу для побудови системи знань, для викладення того чи іншого вчення. Як гносеологічне явище принцип багатогранний і має двояку природу, виконує дві різні функції:

а) принцип — це знання про дійсність. Розумова діяльність дослідника, обробляючи емпіричний матеріал, описуючи результати досліду, приводить до утворення наукових понять, а потім, здійснюючи синтез знань, підводить судження і поняття під принципи й ідеї;

б) принцип — це засіб пізнання дійсності. Виступаючи в цій якості, принцип виражає методологічну вимогу, яка ставиться до пізнання, своєрідне правило здійснення пізнавальних операцій. Наприклад, принцип єдності логічного та історичного в пізнанні вимагає, щоб теоретичне пізнання предмета проводилося з урахуванням історії як самого предмета, так і з урахуванням його пізнання.

Принципи виникають у результаті узагальнення досвіду пізнання. В об'єктивній дійсності принципів немає, і тому вони не можуть з'явитися як відображення самої дійсності у свідомості людини. Вони є відображенням пізнавальної діяльності, практики наукового пізнання.

Велике значення для юридичної психології має філософський принцип розвитку, бо явища, що вивчаються нею, відзначаються високою динамічністю. Суть цього принципу полягає в направленій, необоротній, закономірній зміні матерії і свідомості. У результаті розвитку виникає новий якісний стан суспільного об'єкта.

Об'єктом юридичної психології є людина як суб'єкт правоохоронної діяльності і учасник суспільних правовідносин, а також група людей (колектив). Принцип розвитку вимагає вивчати окрему особистість чи психолого-правові явища в групі (колективі) в їхньому розвитку, в динаміці. Оцінюючи, наприклад, звинуваченого, юрист-практик повинен простежити життєвий шлях цієї людини: час, місце народження і проживання, дитинство, навчання в школі, трудову діяльність, сімейне життя і т. д. Використання принципу розвитку дасть йому змогу з'ясувати, як змінилася свідомість звинуваченого в часі, які причини і тенденції цих змін, що собою представляє ця людина сьогодні. Якщо мова йде про оцінку будь-якої групи людей, то принцип розвитку вимагає розглядати розвиток цієї спільноти як обумовлений розвитком спільної діяльності її членів із урахуванням специфіки завдань, які розв'язуються, і особливостями групи. При цьому сам розгляд «руху» групи повинен відбуватися в досить широкому часовому діапазоні.

Нарешті, вивчаючи окрему особистість чи групу людей, вибираючи той чи інший метод психологічного впливу на них, важливо завжди пам'ятати, що психіка особистості й психологія групи не є щось застигле, нерухоме. Вони безперервно змінюються, знаходяться в постійному русі. Зміни психіки особистості й психології групи обумовлені вирішенням різного роду суперечностей під впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів. Тому логіка психолого-правового пізнання повинна відтворювати логіку розвитку явища, що вивчається, історію його виникнення і розвитку.

Гносеологічний зміст принципу загального зв'язку полягає в тому, що, вивчаючи ті чи інші соціальні явища, необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, які стосуються явища, що розглядається. Важливо виявити ієрархію зв'язків між елементами, які входять до структури явища, що вивчається, виділити в них головні й другорядні. Важко говорити про розуміння того чи іншого соціального явища, про можливість прогнозувати його подальший розвиток у тому разі, коли не визначені основні зв'язки його з іншими явищами.

Насправді, будь-який юридичний феномен пов'язаний багато в чому з іншими явищами, і його ізольоване однобічне вивчення безперечно призводить до викривленого, помилкового висновку. Для прикладу: одне із завдань юридичної психології — виділення криміногенних особистісних якостей і передумов. Вивчення цього явища може привести до успіху лише в тому разі, коли аналізуються у взаємозв'язку всі фактори, що діють на особистість: її взаємозв'язок із середовищем, у котрому ця особистість здійснює свідому діяльність; цілі і цінності, моральні норми й інтереси особистості; характер взаємин в сім'ї і з тими, хто нас оточує; потреби і можливості їхнього задоволення професією, яку має ця людина, та ін.

Системні зв'язки в предметі пізнання існують об'єктивно і притаманні всім галузям соціальної дійсності, в тому числі і тим, які вивчаються юридичною психологією. За допомогою принципу загального зв'язку досліджуються психологічна сторона права і правосвідомості, правомірна і протиправна поведінка людей, діяльність злочинної групи тощо. Принцип системного підходу в загальному випадку припускає:

- розгляд явища, що вивчається як система, тобто як система багатьох взаємодіючих елементів;

- визначення складу, структури, організації елементів і частин системи, виявлення провідних взаємодій між ними;

- виявлення зовнішніх зв'язків системи, виділення серед них головних;

- визначення функції системи і її ролі серед інших систем;

- виявлення на цій основі закономірностей і тенденцій розвитку системи.

В юридичній психології принцип системного підходу означає розгляд психології державних і правових утворень як сукупності елементів, кожен із яких прямо чи побічно залежить від інших, впливає на них, породжує разом із ними відносно самостійне державне чи правове установлення більш високого порядку.