Розділ «І. Загальна частина»

Складні особисті здібності в історії людства розвивалися спочатку до ремесел, а потім до професій. Їх іноді називають професійними, специфічними, спеціальними, особливими. До них належать педагогічні здібності, організаторські, конструкторські і т. д.

Залежно від рівня розвитку здібностей можна говорити про обдарованість, талант, геніальність.

Обдарованість — це якісно своєрідне поєднання здібностей, від яких залежить можливість досягнення успіху у виконанні тої чи іншої діяльності. Решта здібностей не просто співіснує поряд одна з одною і незалежно одна від одної, а змінюється, набуває якісно іншого характеру залежно від наявності й ступеня розвитку інших здібностей. Обдарованість зумовлює широту можливостей людини до чого-небудь, до якої-небудь діяльності.

Талант — це сукупність здібностей (насамперед спеціальних), які дають змогу отримати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, високою досконалістю та суспільною значущістю. Талановитим можна бути в найрізноманітніших видах діяльності. Особливістю таланту є високий рівень творчості при виконанні діяльності. Творчість — робота, яка породжує щось нове, яке ніколи раніше не існувало. Це нове орієнтоване не на пристосування до соціальних, логічних, психологічних та інших умов, які склалися, а на їх перетворення, нерідко пов'язане навіть із ризиком.

Геніальність — вищий рівень розвитку як загальних, так і спеціальних здібностей, що дає можливість здійснити принципово нове в тій чи іншій сфері діяльності. Творчість геніальної людини має для суспільства історичне й обов'язково позитивне значення. Тому відмінність генія від таланту не стільки в ступені обдарованості, скільки в тому, що геній створює епоху суспільства в розвитку культури, техніки. З усіх відомих визначень «генія» можна виділити слова І. Канта: «Геній — це талант винаходу того, чого не можна навчити чи навчитися.

Так, можна навчитися від іншого, як потрібно робити хороший вірш; але від інших не можна навчитися тому, як створити хороший віршований твір, бо це само собою повинно випливати з природи автора».

Однією з важливих особливостей психіки людини є можливість надзвичайно широкої компенсації одних властивостей іншими. Суть цього явища в тому, що відносна слабкість якої-небудь однієї здібності зовсім не виключає можливості успішного виконання навіть такої діяльності, котра найбільш тісно пов'язана з цією здібністю. Відсутня здібність може бути в дуже широких межах компенсована іншими, високо розвинутими у цієї людини.

У професії юриста суттєве значення має багато видів здібностей: здібність до узагальнення фактичного матеріалу у встановленні зв'язків між окремими фактами (явищами), здібність знаходити нову точку зору на виявлені обставини, здібність швидко оцінювати обстановку, здібність установлювати психологічний контакт у спілкуванні, здібність до організації діяльності інших людей, здібність бачити проблему там, де все здається ясним, тощо.

Спрямованість — складна властивість особистості, яка включає систему спонукань, що визначає активність людини, і вибірковість її стосунків.

Спрямованість включає в себе різні компоненти, котрі взаємопов'язані та взаємообумовлені. У наукових джерелах вони називаються: погляди і переконання, потяги і бажання, потреби і мотиви, світогляди і цілі, інтереси і схильності, установки й ідеали, звички і мрії і т. д. Щоби більш строго підійти до їхнього аналізу, досить, на наш погляд, як основні, провідні елементи спрямованості виділити потреби, мотиви, світогляд, мету і цінності особистості.

Розглянемо докладніше суть виділених компонентів спрямованості особистості.

1. Потреба визначається як стан людини, який створюється потребою в об'єктах, необхідних для її існування, і які виступають джерелом її активності. Потреба — це завжди психічне відображення потреби в чомусь, у предметах чи умовах, необхідних для підтримки життєдіяльності людини.

Слід зазначити, що потреба, як стан людини, носить пасивно-активний характер: пасивний, оскільки в ньому виявляється залежність людини від того, в чому вона відчуває потребу, і активний, оскільки він включає в себе прагнення до її задоволення і того, що може її задовольнити.

Історія розвитку людини пов'язана з історією розвитку її потреб. У психології існують різні класифікації потреб людини. Найбільш розширеною є ієрархія потреб, запропонована американським психологом А. Маслоу (рис. 8).

Усі рівні потреб взаємообумовлені. З нейрофізичного погляду, потреба являє собою утворення механізмів головного мозку, котрі пов'язані з регулюванням поведінкових актів.

2. Проблема спрямованості — це насамперед питання про динамічні тенденції, що як мотиви визначають людську діяльність.

Мотиви не лише спонукають і спрямовують діяльність людини, але й надають її вчинкам і діям суб'єктивний характер. Здійснюючи однакові за формою вчинки, люди нерідко керуються різними, навіть протилежними мотивами, надають особистісного значення своїй поведінці; відповідно й оцінка цих вчинків повинна бути різною.

Існують різні форми мотивів, одні з них носять спонукальний характер (потяг, бажання, установка, переконання), інші — притягальний (інтереси, мрії, ідеали).

Установка — це психологічний механізм регуляції поведінки; схильність людини до сприйняття тої чи іншої інформації або її готовність діяти у відповідному напрямі.