Розділ I Загальна теорія криміналістики

У процесі ідентифікації ознаки ідентифікованого об’єкта порівнюють з їх відображеннями на ідентифікуючому. Якщо вони збігаються, формують сукупність ознак, на основі яких встановлюють тотожність. Ідентифікований об’єкт може бути тільки один, а ідентифікуючих — декілька. Зокрема, людину можна ідентифікувати за слідами крові, пальців рук, ніг, зубів, за голосом, почерком, ознаками зовнішності.

Під час ідентифікації за уявним образом (ідеальним відображенням) ідентифікують реальний об’єкт, який пред’являють для впізнання. При цьому засобом ідентифікації є уявний образ (слід пам’яті) обвинуваченого, потерпілого, свідка, підозрюваного. Уявний образ, що зберігається в пам’яті людини, має відповідати таким вимогам: бути повним і чітким, мати достатню сукупність ознак, за якими можна ідентифікувати шуканий об’єкт.

Крім ідентифікуючого та ідентифікованого об’єктів у процесі ототожнення використовують порівняльні зразки. Вони необхідні у разі, коли безпосередньо порівняти ідентифікуючий та ідентифікований об’єкт неможливо чи досить важко: наприклад, для вирішення питання про виконавця досліджуваного рукопису без відповідних зразків неможливо порівняти ідентифікаційні ознаки, що відображені в рукописі, з почерком виконавця. Для цього необхідні порівняльні зразки почерків осіб, яких перевіряють. Зразки для порівняння мають відповідати таким вимогам: а) не повинні викликати сумнів у їх походженні від об’єктів, які перевіряють; б) мають відображати достатню кількість властивостей цих об’єктів; в) мають бути придатними для порівняння. Порівняльні зразки поділяють на вільні та експериментальні.

Вільні зразки — це об’єкти, які виникли поза зв’язком з певною кримінальною справою. Як правило, вільні зразки з’являються у період, що передував вчиненню правопорушення та порушенню кримінальної справи. До вільних зразків належать заяви, листи та інші документи, виявлені під час обшуку, виїмки, огляду.

Експериментальні зразки отримують спеціально в разі призначення ідентифікаційної експертизи для порівняльного дослідження у підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи потерпілого на підставі і в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України. Існують спеціальні тактичні прийоми та технічні способи отримання експериментальних зразків, які забезпечують їх придатність і максимальну інформативність. Як правило, експериментальні зразки отримує слідчий. Коли для одержання зразків необхідне застосування спеціальних методик (наприклад, експериментальних стріляних куль), необхідні дії виконує експерт, отримання експериментальних зразків є складовою експертного дослідження. Обов’язок слідчого в цьому разі — надати експерту не тільки досліджуваний об’єкт (наприклад, пістолет), а за можливості й відповідний матеріал для отримання зразків (наприклад, патрони, вилучені у підозрюваного).

13. Ідентифікаційні ознаки та властивості

Ознака — це показник, прикмета, знак, за якими можна розпізнати, визначити що-небудь. У криміналістичній літературі ознака нерідко визначається через властивість. Ідентифікуюча ознака — це властивість об’єкта, що відповідає певним вимогам.

Властивість — це філософська категорія, що виражає один з моментів виявлення сутності відносно інших речей, тобто те, що характеризує її схожість з іншими предметами або відрізняє від них. Властивість відображає якість речі, внутрішню її сутність, систему зв’язків та відносин, в яких предмет функціонує.

Криміналістична ідентифікація як окремий метод здійснює ототожнення тільки за зовнішніми ознаками об’єктів, а ідентифікація як загальний метод поряд з ознаками зовнішньої будови використовує внутрішні якості речей, тобто їх властивості.

Ознаки характеризують зовнішню будову предмета, його просторові границі, геометричну форму, розмір, об’єм, рельєф поверхні, розташування та співвідношення частин, сторін, кутів, точок, борозенок, валиків, заглиблень та опуклостей.

Властивості характеризують внутрішні якості об’єктів — фізичну природу та агрегатний стан: твердість, сипкість, текучість, теплопровідність тощо. Властивості всіх частин цілого однакові і при поділі його зберігаються у всіх утворених частинах. Наприклад, при поділі рідини на краплі їх властивості — питома вага, колір, теплопровідність, електропровідність, якісно-кількісний склад у кожній частині не змінюються, а при розчленуванні цілого, наприклад, віконного скла, кожна частина його набуває нової форми, розміру та іншого співвідношення зовнішніх ознак.

Достатність збіжних ознак для визнання неповторної сукупності визначаються не тільки їх кількістю, а також умовами утворення, виразністю, тобто повнотою відображення, стійкістю та незалежністю, просторовою відокремленістю. У зв’язку з цим не всі ознаки та властивості є ідентифікуючими. Ознака вважається ідентифікуючою, якщо вона відповідає певним вимогам.

1. Ознака повинна відображатися в ідентифікуючому об’єкті. Відображення виникає внаслідок матеріальної та психофізіологічної взаємодії.

2. Ознака повинна бути нестандартною, будь-яким відхиленням від норми, випадковим виробничим дефектом — дефектом обробки або експлуатації об’єкта.

3. Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно стійкою і у певних межах ідентифікуючого періоду залишатися самою собою. Оскільки всі об’єкти піддаються постійним змінам, то для ідентифікуючої ознаки вони повинні бути несуттєвими.

4. Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно незалежною. У світі все взаємопов’язане — поява однієї ознаки тягне за собою утворення іншої. Чим більше ознак взаємопов’язані, тим менша їх ідентифікаційна цінність. І навпаки, менший зв’язок між ознаками свідчить про рідку їх появу, а це означає й більшу ідентифікаційну значущість.

5. Ознака є ідентифікуючою, якщо інформація про неї отримана методами та засобами, що відповідають сучасному стану науки. Не можуть бути ознаками відомості окультних знань, результати явищ і фактів, які науково не підтверджені.

Властивості — це внутрішні ознаки, що відображають якісну кількість речовини (субстанції) та характеризують групову, родову та видову схожість порівнюваних частин цілого. Оскільки ототожненню підлягає ціле, яке в даний момент не існує, то властивості частин його лише умовно відповідають ідентифікуючим вимогам, вони входять до сукупності поряд з ідентифікуючими ознаками, які визнаються неповторними і робиться висновок про існування єдиного цілого, частини якого в даний час роз’єднані.

14. Види криміналістичної ідентифікації

Для класифікації видів ідентифікації в спеціальній літературі використовують різні підстави.