Розділ XXI. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

Кваліфікація геноциду не залежить від того, вчинений він у мирний чи у військовий час.

Цей злочин вважається закінченим: у перших двох формах — з моменту настання наслідків у вигляді відповідно біологічної смерті та тяжких тілесних ушкоджень, а в інших формах — коли вчинені зазначені діяння. Однак у будь-якому випадку розв'язання цього питання не залежить від того, чи наступили фактично наслідки у вигляді знищення національної, етнічної, расової чи релігійною групи як такої.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа.

У частині 2 ст. 442 передбачена відповідальність за публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів.

Основні поняття у цьому складі злочину визначаються аналогічно пропаганді війни (ст. 436).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 442 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі; за ч. 2 ст. 442 — арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до п'яти років.

§ 4. Злочини проти міжнародного правопорядку

Посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443). Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відносини, які забезпечують охорону життя осіб, які мають міжнародний захист.

Потерпілим від цього злочину може бути лише представник іноземної держави або інша особа, яка має міжнародний захист. Такий захист передбачений міжнародним правом, зокрема Конвенцією про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14 грудня 1973 р. Відповідно до цієї Конвенції особами, що користуються міжнародним захистом визнаються: 1) глава держави, у тому числі кожний член колегіального органу, який виконує функції глави держави згідно з конституцією відповідної держави, глава уряду чи міністр закордонних справ, який перебуває в іноземній державі, а також члени його сім'ї, які його супроводжують; 2) будь-який представник чи службова особа держави, чи будь-яка службова особа, чи інший агент міжурядової міжнародної організації, який на той час, коли проти нього, його офіційних приміщень, його житлового приміщення чи його транспортних засобів було вчинено злочин, має право згідно з міжнародним правом на спеціальний захист від будь-якого нападу на його особу, свободу і гідність, а також члени його сім'ї, що проживають з ним.

Для встановлення кола осіб, які мають міжнародний захист, також мають значення: Конвенція про привілеї та імунітети ООН 1946 p., Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 p., Віденська конвенція про консульські зносини 1963 p., Конвенція про спеціальні місії 1969 p., Конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. тощо.

Об'єктивну сторону цього злочину утворять вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист.

Злочин вважається закінченим, коли вчинені дії безпосередньо спрямовані на позбавлення життя зазначеної особи.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умислом і метою впливу на характер діяльності особи, яка має міжнародний захист, або на діяльність держави чи організацій, які вона представляє, або вчинення з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 443 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист (ст. 444). Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відносини, які забезпечують охорону волі і приміщень осіб, які мають міжнародний захист.

Потерпілими від цього злочину можуть бути особи, які мають міжнародний захист. Вони визначаються аналогічно ст. 443.

Об'єктивну сторону цього злочину утворять: напад на службові або житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист, а також викрадення або позбавлення волі цих осіб.

Під нападом слід розуміти дії, спрямовані на негайне досягнення злочинного результату за допомогою насильства або створення реальної небезпеки його застосування.