Розділ XXI. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

Планування означає розробку стратегії і (або) тактики підготовки, розв'язування, ведення агресивної війни або воєнних дій (наприклад, розробка плану «Барбаросса» про напад Німеччини на Радянський Союз).

Підготовка може полягати у нарощуванні збройних сил, їх навчанні, передислокації; накопиченні запасів зброї, боєприпасів, горючих матеріалів; проведенні розвідувальних заходів, ідеологічній підготовці населення та в іншому створенні умов розв'язування і ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій (наприклад, створення при підготовці Німеччини до другої світової війни спеціальних підрозділів для масового вбивства людей).

Під розв'язуванням слід розуміти дії, безпосередньо спрямовані на реалізацію плану про початок агресивної війни чи воєнного конфлікту. Вони виражаються у створенні або інсценуванні конфліктної ситуації або конкретного приводу, провокації противника на початок дій з використанням зброї тощо (наприклад, організація переодягання німецьких солдат у форму поляків та їх уявного нападу на Німеччину у 1939 p.).

Участь у змові означає участь в діяльності стійкого об'єднання декількох осіб, які мають загальну мету — планування, підготовку або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту.

Веденням агресивної війни або агресивних воєнних дій визнаються управлінські дії з реалізації агресивних планів, зокрема, керівництво збройними силами або проведенням військових операцій.

Для встановлення об'єктивної сторони цього злочину має значення приблизний перелік актів агресії, передбачений у міжнародному праві, зокрема у резолюції XXIX сесії Генеральної Асамблеї ООН (1974 p.).

Цей злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яку із зазначених у ст. 437 дій.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єктом злочину можуть бути службові особи, уповноважені вирішувати питання воєнного планування і управління, а також інші особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 437 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років; за ч. 2 ст. 437 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

Порушення законів та звичаїв війни (ст. 438). Безпосередній об'єкт цього злочину — мир між державами та народами.

Об'єктивну сторону цього злочину утворюють: жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій.

Основні правила поводження з військовополоненими і цивільним населенням передбачені у Женевських конвенціях 1949 р. (Про поводження з військовополоненими; Про захист цивільного населення під час війни; Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі), а також у додаткових протоколах до них 1977 р.

Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням може виражатися у вбивствах, каліцтвах, тортурах і мордуванні, біологічних експериментах, взятті заручників, тілесному або колективному покаранні, каторжній праці, нарузі над людською гідністю тощо.

Примусовими визнаються роботи, проведення яких вимагається від населення під погрозою будь-якого покарання. Причому у цій статті КК маються на увазі лише ті примусові роботи, які спеціально заборонені міжнародним правом (наприклад, роботи, що примушують населення брати участь у військових операціях, або роботи в організаціях військового або напіввійського характеру).

Розграбування національних цінностей на окупованій території охоплює довільне їх вилучення будь-яким способом, що поєднується з подальшим їх вивезенням за межі окупованої території з метою обернення на користь іншої держави або окремих осіб. Предметом цих дій виступає майно, що має релігійну, історичну, культурну або іншу національну цінність.

Під засобами ведення війни слід розуміти зброю і військову техніку, що використовується збройними силами для знищення противника або придушення його сили і здатності до опору.

Заборона застосування певних засобів ведення військових дій закріплена у Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 років, Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 р. і Додаткових протоколах І і II до них 1977 p., Санкт-Петербурзькій декларації про відміну застосування вибухових і запалювальних куль 1868 p., Женевському протоколі про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших газів і рідин та бактеріологічних засобів 1925 p., Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї 1981 р. та інших документах. Такі заборони можуть бути загальними або стосуватися конкретних видів засобів ведення війни. Наприклад, забороняється застосовувати зброю, снаряди і речовини, що здатні заподіяти зайві ушкодження або зайві страждання, або велику, довготривалу і серйозну шкоду довкіллю.

До заборонених засобів ведення війни також відносяться: зброя «невибіркової» дії, напалмові, кулькові, касетні, фосфорні бомби, нейтронна бомба, зброя, що ранить уламками, які не виявляються, міни-пастки тощо.

Серед інших порушень законів та звичаїв війни найбільш небезпечним є застосування заборонених методів ведення війни (наприклад, використання голоду серед цивільного населення, бомбардування і атаки незахищених міст, селищ, помешкань і будов, симулювання наміру вести переговори під прапором перемир'я).