Розділ «Частина друга»

Голос він мав сильний і приємний, але різкий і не відшліфований. У промовах, які вимагали сили й пристрасті, голос його постійно підвищувався настільки, що здавалося, ось-ось зірветься.

...Тіло його, загартоване вправами, стало здоровим, як у справжнього юнака, а голос, тепер уже вироблений, набрав приємного звучання й сили і відповідав фізичному станові.

Лише Аполоній слухав його без виразного задоволення, а після закінчення промови довго сидів у задумі. Нарешті, помітивши, що Цицерон зніяковів, сказав: «Я хвалю тебе, Цицероне, і дивуюсь твоєму обдарованню, але мені жаль нещасної Греції, коли я бачу, як те єдине з прекрасного, що нам залишилося, — освіченість і красномовство — завдяки тобі переходять до римлян».

...Та коли Цицерон, честолюбний від природи і надто заохочуваний батьком і друзями, почав виступати в суді як захисник, він вийшов на перше місце не поступово, а відразу прославився, випередивши далеко всіх ораторів, що суперничали між собою на форумі. Кажуть, що в нього, як і в Демосфена, слабким місцем була акторська виразність, через те він наполегливо вчився в комічного актора Росція і трагічного — Езопа.

Особливою заслугою Цицерона є те, що він зумів показати римлянам, скільки привабливого й прекрасного таїть в собі красномовство. Він довів їм, що справедлива справа непереможна, якщо й належно висловити, і що розумний державний діяч повинен завжди у своїх вчинках мати на оці істину, а не вдаватися до лестощів, уміти красномовством принести користь, не завдаючи болю.

...Йому вчинили небачені досі почесті І присвоїли звання «батька Вітчизни». На мою думку, Цицерону першому з-поміж римлян був присвоєний такий титул.

...Багато римлян недолюблювали його не через якийсь ганебний вчинок, а тому, що він відвертав від себе людей постійним самовихвалянням і самозвеличанням.

...Цицерон дошкульно глузував з людей просто заради сміху, за що його недолюблювали.

Цицерон повернувся на шістнадцятому місяці вигнання. Міста зустрічали його з такою бурхливою радістю, що навіть слова самого Цицерона, котрий згодом описав ці дні, виявляються не досить виразними. А сказав він, що вся Італія несла його на плечах і так внесла в Рим.

...Тим часом наспіли вбивці — центуріон Геренній і військовий трибун Попілій, якого Цицерон колись захищав, звинуваченого в батьковбивстві, а також їхні підручні. Знайшовши двері зачиненими, вони вдерлися в дім. Цицерона там не знайшли, а всі, хто був усередині, казали, що не знають, де він перебуває, лише якийсь молодик на ім’я Філолог, котрий одержав у Цицерона гарну освіту й виховання, вільновідпущеник його брата Квінта, сказав трибуну, що Цицерона понесли на ношах глухими тісними стежками до моря.

Захопивши з собою кількох чоловік, трибун помчав до виходу з гаю кружною дорогою, а Геренній бігом гнав стежкою. Почувши тупіт, Цицерон наказав рабам зупинитися й покласти ноші на землю. Підперши, за звичкою, лівою рукою підборіддя, він безстрашно чекав на своїх катів, брудний, давно не голений, із змарнілим від журби обличчям.

Більшість присутніх заплющила очі, коли Геренній убивав його. Цицерон сам підставив шию під меч і Геренній перерізав йому горло. Так загинув Цицерон на шістдесят четвертому році життя. Відповідно до наказу Антонія, Геренній відрубав йому голову й руки, якими він написав «Філіппіки». Цицерон сам назвав промови проти Антонія «Філіппіками», так вони називаються й досьогодні.

10.2. Сила й краса красномовства[126]

Красномовство є мистецтво управляти умами.

Платон

* * *

Красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, сили усіх мистецтв!

Платон

* * *

Заговори, щоб я тебе побачив.