Розділ «Частина друга»

Ейнзатцгрупа «С» дислокувалася в Києві. Вона здійснювала нечувані за жорстокістю масові акції німців у Бабиному яру під Києвом, де за один лише день було знищено сто тисяч радянських людей.

Ейнзатцгрупа «Д» терзала області із тимчасово окупованих районів Радянського Союзу. Ця група вперте випробувала на радянських громадянах «душогубки» в Ставропольському краї і Краснодарі.

Вирішуючи долю Кальтенбруннера, неможливо забути цих людей, отруєних у «душогубках» під Ставрополем, закопаних заживо у могилах під Києвом і Ригою, заживо спалених у селах Білорусії.

Ці невинні жертви — на його брудному сумлінні.

Наступник ката і сам кат Кальтенбруннер здійснював найганебнішу функцію у загальному плані гітлерівської зграї.

Переходжу до доказів вини і відповідальності підсудного Розенберга.

Як би не намагався Розенберг применшити свою роль і значення, як би він не підтасовував історичні факти й події, йому не втекти від того, що він був офіційним ідеологом нацистської партії, що він ще чверть віку тому заклав «теоретичні» основи фашистської гітлерівської держави і протягом цього періоду морально розбещував мільйони німців, «ідейно» підготував ті нечувані в історії потворні злочини гітлерівців, які складають предмет розгляду на даному процесі.

Коли на процесі Розенбергу було поставлено запитання: «Ви були найближчим сподвижником фюрера?», він навіть не відповів, а закричав: «Ні, це неправда, я ніколи не був». Але як би не відрікався Розенберг від свого «фюрера», йому не змити каїнову печатку «одного із найстаріших і найвідданіших товаришів Гітлера». Протягом двадцяти п’яти років Розенберг, спочатку разом, а потім під керівництвом Гітлера, розробляв і сприяв здійсненню навіжених планів світового панування, обравши для виправдання цих злочинних планів людиноненависницьку расову теорію.

Чи може мати значення для вирішення питання про винуватість і відповідальність Розенберга те, що він використав у своїх цілях покидьків науки і запозичив дещо у Карла Люегера і Поля Легарда, графа Гобіно і Лапужа, Освальда Шпенглера і Артура Меллера?

Важливо те, що Розенберг, зібрав всіх цих «наукових» покидьків, довів їхні расові погляди до меж расового бузувірства і в цьому дусі виховував членів нацистської партії, німецьку молодь. І коли представники «вищої раси» розробляли і здійснювали акти агресії, коли німецькі окупанти поневолювали і знищували нації і народи, коли створювали комбінати смерті в Майданеку, Освенцімі, Треблінці і Хелмно, у всьому цьому велика доля відповідальності Розенберга.

У цьому відбився результат фашистської расової ідеології, суть якої полягає в тому, що «арійська», «північнонімецька» раса є «расою панів», а всі інші раси і нації — «нижчі породи».

Захисник Розенберга говорив: «Трибунал повинен розглядати злочини, а не світогляд». Цей аргумент стосовно Розенберга явно непереконливий, оскільки Розенберг не лише сповідав, але свідомо поширював і впроваджував у свідомість німецького народу фашистську расову теорію, яка стала прямою загрозою існуванню демократичних держав Європи. Носія бацил слід ізолювати, а того, хто свідомо розповсюджує бацили — судити.

Злочинна діяльність Розенберга не обмежувалася ідеологічною підготовкою агресії і проповідями людиноненависництва. Вона дуже багатогранна.

На процесі вже були достатньо висвітлені напрямки діяльності зовнішньополітичного відділу нацистської партії, який відав мережею напівлегальної нацистської агентури за кордоном і який багато років очолював підсудний Розенберг. Вплив цієї організації на зовнішньополітичні заходи гітлерівської Німеччини і на розв’язання агресивних воєн дуже великий.

В одному з поданих захисником Нейрата і прийнятих Судом документів прямо говориться: «Один час у Берліні навіть існувало три види міністерств закордонних справ: міністерство Розенберга, міністерство Ріббентропа і офіційне міністерство на Вільгельмштрассе».

Нарешті, про свій реальний вплив па зовнішню політику гітлерівської Німеччини і свої «заслуги» в цій галузі вказував сам Розенберг в листі до Гітлера від 6 лютого 1938 року, коли він просив призначити його членом таємної ради міністрів.

Я не бачу необхідності аналізувати всю злочинну діяльність Розенберга і маю намір лише коротко зупинитися на його діяльності на початку як «уповноваженого фюрера», а потім імперського міністра східних окупованих територій. На цьому терені Розенберг найактивніше проявив себе як учасник злочинної змови.

Розенберг заявляє, що він був проти війни з СРСР, що про підготовку збройного нападу на Радянський Союз він довідався від Гітлера тоді, як уже всі накази по військовій лінії були віддані, що він ніколи не мав реального впливу на зовнішню політику гітлерівської Німеччини. Я стверджую, панове судді, що всі ці заяви Розенберга нічого спільного не мають з дійсністю.

Загальновідомо, що зовнішня політика націонал-соціалістів, яка викладена в новорічному номері газети «Фелькишер беобахтер» за 1921 рік, починається з плану хрестового походу проти Радянської Росії і автор цієї політики Альфред Розенберг. Це він разом з Гітлером, будучи інспірований Людендорфом і Рехбергом, проповідував зовнішню політику, спрямовану на створення антисемітської, антибільшовицької і антибританської континентальної Європи.

Виступ Розенберга з планами «обміну» Польського коридору на Україну, його «дипломатичні» поїздки в деякі країни після приходу фашистів до влади, його незграбні наміри здійснювати зовнішньополітичну програму нацистів були широко висвітлені в пресі. Із представлених документів видно, яку бурхливу діяльність розвинув Розенберг у квітні 1941 року — в період, який безпосередньо передував нападу Німеччини на СРСР, коли він був призначений «уповноваженим фюрера з центрального контролю щодо питань, пов’язаних зі східноєвропейськими областями».