Розділ «Частина друга»

Таким чином, безсумнівно, що Ріббентропу не лише було відомо про підготовку нападу на СРСР, але він разом з іншими змовниками заздалегідь намічав плани колонізації територій Радянського Союзу, поневолення і винищення радянських громадян.

Підсудний був змушений визнати, що йому були відомі ноти Народного комісара закордонних справ СРСР про злодіяння гітлерівців на тимчасово окупованих територіях Радянського Союзу. Йому, як і іншим змовникам, були відомі й інші декларації союзних держав про ту відповідальність, яка лягає на нацистський уряд за здійснені гітлерівцями страхітливі злодіяння в окупованих країнах.

Ріббентроп, як це підтвердив свідок захисту в його справі — колишній статс-секретар міністерства закордонних справ Штейнграхт, був одним із організаторів і намічався як почесний член міжнародного антиєврейського конгресу, який німці планували скликати в липні 1944 року в Кракові.

Сам Ріббентроп визнав на Суді, що вів переговори з урядами європейських країн щодо масового вигнання євреїв.

Згідно з протоколом бесіди Ріббентропа з Хорті, «міністр закордонних справ заявив Хорті, що євреї мають бути знищені або направлені в концентраційний табір. Іншого рішення не може бути».

Цей факт достатньою мірою підтверджує, що Ріббентропу було відомо про існування концентраційних таборів, хоча він Уперто намагався доказати тут протилежне.

Ріббентроп надавав підтримку фашистським керівникам, і передусім підсудному Заукелю, у вивезенні на німецьку каторгу жителів окупованих країн.

Крім того, підсудний Ріббентроп на виконання загального плану змовників, який включав знищення національної культури народів окупованих країн, найактивнішим чином брав участь у пограбуванні культурних цінностей, які є загальнонародним надбанням.

Для виконання його завдання за вказівкою Ріббентропа був створений «батальйон особливого призначення» при міністерстві закордонних справ, який протягом усієї війни, просуваючись за передовими частинами, реквізував і вивозив до Німеччини, згідно із вказівками Ріббентропа, найрізноманітніші культурні цінності з окупованих територій на Сході.

Таким чином, підсудний Ріббентроп брав участь у захопленні фашистами влади, відіграв керівну роль у плануванні, підготовці і розв’язанні агресивних, грабіжницьких воєн, разом з іншими змовниками брав участь, згідно з фашистськими планами, у керівництві по здійсненню найтяжчих злочинів проти народів, територія яких була тимчасово окупована гітлерівськими загарбниками.

Декілька підсудних у цьому процесі головних злочинців війни немов би створюють групу власне військових. Якщо залишити в стороні Герінга, як фігуру зовсім специфічну, — і політика, і господарника, і військового в одній особі, — то мені варто назвати Кейтеля, Йодля, Деніца і Редера. В процесі судового слідства щодо цих осіб також були не повністю підтверджені всі дані обвинувального акту, але підстав для обвинувачення стало ще більше.

Документальні докази, показання свідків, частково і тих, кого викликали за клопотанням захисту, не могли не лягти важким тягарем на чашу терезів обвинувачення.

Захисники цих підсудних намагалися переконати в тому, що їхні підзахисні волею долі, проти свого бажання, стали учасниками зловісної трагедії.

Самі підсудні — Кейтель, Йодль, Деніц і Редер — тут, на Суді, намагалися виступити в ролі шляхетних простаків. Варто віддати належне, що в міру своїх сил захист допоміг їм у цій справі. Ми чули багато про честь солдата, про військову дисципліну, про вірність обов’язкові і присязі, про вимушене у зв’язку з цим виконання ними гітлерівських наказів, навіть тих, які викликали в їхніх душах сум’яття і прямий протест. Таке висвітлення їхніх позицій зовсім перекручує реальний стан речей.

Я вважав би за потрібне перед тим, як говорити про винуватість Кейтеля, Йодля, Деніца і Редера, поставити і отримати відповіді на чотири запитання:

Перше. Чи знали ці підсудні, що гітлерівська Німеччина, порушуючи міжнародні зобов’язання, готує цілу серію агресивних, загарбницьких, грабіжницьких воєн?

Друге. Чи брали вони найактивнішу участь у плануванні, підготовці, розв’язанні і проведенні цих воєн?

Третє. Чи винуваті вони в цинічному нехтуванні законів і звичаїв війни?

Четверте. Чи відповідають вони за звірячі знищення мирних громадян, за затоплення пасажирських і шпитальних пароплавів, за міста і села, знищені військовою машиною гітлерівського рейху?

Я думаю, що після такого детального судового розслідування кожен, хто не хоче свідомо помилятися, відповість ствердно на всі чотири запитання.