Розділ «G. ПИТАННЯ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ»

103. Суд зазначає, що другу заявницю тримали в закритій установі для нелегальних іммігрантів у тих самих умовах, що й дорослих; отже, ці умови не були придатними в тому надзвичайно вразливому становищі, в якому вона там опинилася, будучи неповнолітньої іноземкою без супроводу дорослих.

104. З огляду на це, Суд вважає, що бельгійська правова система на той час і спосіб її функціонування в цьому випадку не забезпечували достатніх механізмів захисту права другої заявниці на свободу.

«Нарт проти Туреччини» (Nart v Turkey), 20817/04, 6 травня 2008 року.

30. Суд у цій справі зазначає, що період, який слід взяти до уваги, розпочався 28 листопада 2003 року з моменту арешту заявника і закінчився 16 січня 2004 року при його звільненні в ході першого засідання Ізмірського суду в справах неповнолітніх. Отже, він тривав сорок вісім днів.

31. Вивчаючи цю справу, Суд врахував велику кількість згаданих вище важливих міжнародних документів ... і нагадує, що досудове ув’язнення неповнолітніх має застосовуватися лише як крайній захід, тривати якомога менше і якщо тримання під вартою є абсолютно необхідним, то неповнолітніх треба утримувати окремо від дорослих.

32. Суд зазначає, що коли заявник заперечував проти свого взяття під варту, Ізмірський суд присяжних відхилив його клопотання, посилаючись на матеріали в справі, характер вчиненого правопорушення і стан доказової бази... Хоча загалом вислів «стан доказової бази» і може мати значення для наявності й збереження серйозних ознак провини, в цій справі сам він не може обґрунтовувати оскаржуваний заявником строк тримання під вартою...

33. Слід також відзначити, хоч адвокат заявника довів до відома органів влади той факт, що заявник був неповнолітній, та, виглядає, що органи влади так і не звернули уваги на вік заявника, видаючи постанову про його затримання. Крім того, матеріали справи свідчать про те, що під час ув’язнення, заявника тримали в установі разом із дорослими...

34. Зважаючи на вищенаведене, і особливо з огляду на те, що заявник на той час був неповнолітнім, Суд вважає, що термін попереднього ув’язнення заявника суперечив пункту 3 статті 5 Конвенції.

«Гювеч проти Туреччини» (Güveç v Turkey), 70337/01, 20 січня 2009 року.

106. Уряд стверджував, що подальше тримання під вартою заявника, якого обвинувачено в тяжкому правопорушенні, обґрунтоване реальним суспільним інтересом. Крім того був і значний ризик його втечі або знищення доказів...

108. Суд зазначає, що уряд, обмеживши свої доводи посиланням на обґрунтованість тримання заявника на підставі злочинів, обвинувачення в яких йому висунули, не стверджував, що спочатку, згідно з їхніми зобов’язаннями в рамках національного законодавства та низки міжнародних документів, були розглянуті альтернативні методи і що його затримання стало справді крайнім заходом... У матеріалах справи так само немає документів, які б давали підстави припустити, що суд першої інстанції, який кілька разів постановляв продовжити строк тримання заявника під вартою, хоч коли-небудь висловив стурбованість з приводу тривалості ув’язнення заявника. Більше того, цілковита така нестурбованість з боку національних органів влади Туреччини з приводу тримання неповнолітніх під вартою з очевидністю засвідчують згадані вище доповіді міжнародних організацій ...

109. Щонайменше у трьох рішеннях стосовно Туреччини Суд висловлював своє занепокоєння в зв’язку з практикою тримання неповнолітніх у місцях попереднього ув’язнення ... і встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції навіть у випадку значно коротших строків, аніж той, який перебував під вартою заявник у справі... У цій справі заявника затримали, коли йому виповнилось п’ятнадцять років, і його тримали в попередньому ув’язненні понад чотири з половиною роки.

110. З огляду на наведене вище, Суд вважає, що тривалість попереднього ув’язнення заявника була надмірною і порушила пункт 3 статті 5 Конвенції.

2. Допит

«X проти Федеративної Республіки Німеччини» (X v Federal Republic of Germany), 19 березня 1981 року, 8819/79, DR 24, 158.

... Хоч якими прикрими і невідповідними були дії поліції, самі по собі вони не становили нелюдського або принизливого для гідності поводження. Хоча неповнолітні не несуть кримінальної відповідальності до досягнення певного віку (зазвичай — чотирнадцяти років), піддавати їх таким слідчим заходам, як допит у поліції, в разі наявності обґрунтованих підозр у їхній причетності до діянь, які були б покарані, якщо б вони могли за них нести кримінальну відповідальність, є виправданим в інтересах належного здійснення правосуддя та захисту прав інших осіб.

Звичайно ж, необхідно, щоб допити неповнолітніх здійснювали у спосіб, що гарантує повагу до їхнього віку і вразливості. Заявниця у цій справі не стверджувала, ніби під час допиту в поліції були будь-які порушення. Вона скаржиться тільки на те, що її протягом короткого часу тримали в незамкненій камері. Втім немає доказів, щоб це якось особливо позначилося на заявниці. Комісія також бере до уваги те, що заявниця перебувала в компанії двох товаришів по школі...

... Ця частина заяви є явно необґрунтованою...

«Пановітс проти Кіпру» (Panovits v Cyprus), 4268/04,11 грудня 2008 року.

84. Повертаючись до фактів цієї справи, Суд повторює свої висновки про порушення прав заявника на захист на стадії досудового розгляду в зв’язку з тим, що його, неповнолітнього, допитували без його опікуна і не надавши йому достатньо інформації про його право на допомогу юридичного представника або про його право зберігати мовчання. Суд відзначає, що зізнання заявника, здобуте за вказаних вище обставин, стало вирішальним елементом аргументів обвинувачення, що істотно послабило перспективи його захисту в суді, і цей дефект не був усунутий в ході подальшого провадження.