Розділ «Свобода вираження поглядів (стаття 10 Конвенції)»

ЄСПЛ визнав оціночними судженнями такі висловлювання:

«опортунізм низького ґатунку», «аморальний» і «позбавлений гідності» на адресу Федерального канцлера (справа «Лінґенс проти Австрії»).

«звірі в уніформі, які кубляться повсюдно, нишком чи відкрито, в джунглях нічного життя нашого міста»; «особи, інтелектуальний рівень яких зведено до рівня немовляти…» та «дозволяючи тварюкам і садистам діяти, керуючись своїми хворобливими фантазіями» — щодо поліції (рішення у справі «Торґейр Торґейрсон проти Ісландії» (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland) від 25 червня 1992 р., заява № 13778/88).

«приховані нацисти» (в оригіналі німецькою — Kellernazi) щодо політика (рішення у справі «Шарзах та "Ньюс Ферлагсгещельшафт" проти Австрії»).

оцінка одним журналістом методів свого колеги як «типово мафіозних» (рішення у справі «Урбіно Родрігеш проти Португалії» (Urbino Rodrigues v. Portugal) від 29 листопада 2005 р., заява № 75088/01).

людина, яка не має «ані сорому, ні совісті» щодо губернатора (рішення у справі «Ґрінберґ проти Росії» (Grinberg v. Russia) від 21 липня 2005 р., заява № 23472/03), так само як й інше висловлювання на адресу губернатора — «ненормальний» (рішення у справі «Чемодуров проти Росії» (Chemodurov v. Russia) від 31 липня 2007 р., заява № 72683/01).

порівняння в ілюстрованому виданні політичного діяча та його подруги з парочкою «Бонні та Клайд» (рішення у справі «Видавниче об'єднання "Віртшафтстренл Цайтшріфтен GmbH" проти Австрії» (№ 3) (Wirtschafts-trend Zeitschriften-Verlagsgesellschaft M.B.H. (n° 3) v. Austria) від 13 грудня 2005 р., заяви № 66298/01 та 15653/02).

вислови «страшилка», «громкоговоритель Администрации Президента, исполняющий роль Жириновского в Украине» та інші (рішення у справі «"Українська Прес-Група" проти України» (Ukrainian Media Group v. Ukraine) від 29 березня 2005 р., заява № 72713/01).

Межі допустимої критики є ширшими щодо одних категорій осіб та звужуються пропорційно до зменшення публічності особи.

Суд вважає непереконливим аргумент Уряду стосовно того, що розголошена заявниками інформація не становила загального інтересу. Ця публікація з'явилася під час соціального конфлікту в одній з основних французьких автомобільних фірм, який широко висвітлювався у пресі; працівники вимагали підвищення зарплати, а дирекція відмовляла їм у цьому. У статті йшлося про те, що керівник фірми значно підвищив свою зарплату саме тоді, коли відмовився задовольнити вимоги своїх працівників. Вдавшись до такого порівняння у такому контексті, ця публікація зробила свій внесок у відкриту дискусію з питання, яке становило інтерес для громадськості; її метою було не намагання зашкодити репутації п. Кальве, а прагнення на ширшому тлі обговорити актуальне питання, яке цікавило громадськість. На думку Касаційного суду, комерційні питання, коли йдеться про таку публічну особу, як керівник великого підприємства, не належать до сфери приватного життя. Уряд це не заперечив.

Рішенні у справі «Фрессоз і Руар проти Франції» (Fressoz et Roir v. France) від 21 січня 1999 р., заява № 29183/95, п. 50.

42. У справі, яка розглядається, заявниця надіслала свою скаргу щодо С. до державного органу, підлеглою якого остання була, приватним листом і не оприлюднювала його. Отже, вимоги захисту за статтею 10 Конвенції необхідно оцінювати не у відношенні інтересів свободи преси або відкритого обговорення питань, які становлять гострий громадський інтерес, а швидше у відношенні права заявниці повідомляти про порушення у діях посадової особи органу, компетентному розглядати такі скарги (див. рішення від 5 жовтня 2006 року у справі «Захаров проти Росії» (Zakharov v. Russia), заява № 14881/03, п. 23, та рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Казаков проти Росії» (Kazakov v. Russia), заява № 1758/02, п. 28). У цьому контексті Суд повторює, що одним із принципів верховенства права є те, що громадяни повинні мати можливість повідомляти компетентних посадових осіб держави про поведінку державних службовців, яка їм видається неправомірною або незаконною (див. п. 26 рішення у справі «Захаров проти Росії» (Zakharov v. Russia) та п. 28 рішення у справі «Казаков проти Росії» (Kazakov v. Russia)).

43. Суд зазначає, що заявниця надіслала свого листа, перш за все, з метою перевірки компетентними органами незаконного — на її думку — поводження деяких державних службовців. Зокрема, заявниця надіслала свою скаргу до державного органу, відповідального за контроль за діяльністю Академії та її працівників, і просила вивчити питання. Ніщо не свідчить про те, що заявниця не діяла в межах, установлених законом для подання подібних скарг.

44. Крім того, заявниця у своєму листі не вдавалася до образливих, брутальних або нестриманих висловлювань, хоча у ньому дійсно містилися деякі емоційні вислови, які наближалися до перебільшення або провокації,— такі як, наприклад, твердження, що С. «кожного дня змінює ексклюзивні імпортні вбрання та діаманти» (див. пункт 6 рішення).

45. Суд також зазначає, що лист не ставив під загрозу громадську довіру до посадових осіб Академії, оскільки його зміст не став відомим загалу, у справі не брала участь преса, а також не було будь-якої іншої форми публічного розголосу. В цілому можна обґрунтовано стверджувати, що скарга заявниці не виходила за межі прийнятної критики, особливо, оскільки ці межі за певних обставин можуть бути ширшими стосовно державних службовців порівняно з приватними особами (див. рішення у справі «Лешнік проти Словаччини» (Lesnik v. Slovakia), заява № 35640/97, п. 53, ECHR 2003-IV, та рішення від 20 квітня 2006 року в справі «Райчінов проти Болгарії» (Raichinov v. Bulgaria), заява № 47579/99, п. 48).

46. Суд також зауважує, що, хоча у листі заявниці містилися серйозні твердження про факти корупції, незаконної розтрати державних коштів та інших зловживань посадовим становищем, відповідальність за які покладалася на посадових осіб Академії, у ньому також були твердження, які аргументовано можна назвати оціночними судженнями. Зокрема, це були твердження, що проректор Академії несправедливо поводилася зі студентами та їхніми батьками та була юридично некомпетентною (див., mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2004 року у справі «"Відес Аїзсардзібас Клубе" проти Латвії» (Vides Aizsardzibas Klubs v. Latvia), заява № 57829/00, п. 46). Незважаючи на те, що відповідно до статті 471 Закону України «Про інформацію» оціночні судження не підлягають доведенню їх правдивості (див. пункт 19 рішення), суди поклали на заявницю відповідальність за те, що вона не довела правдивість своїх тверджень, хоча й не проаналізували, чи могли зазначені твердження бути оціночними судженнями.

47. У зв'язку з цим Суд повторює, що вимогу доведення правдивості оціночного судження виконати неможливо, отже, ця вимога порушує свободу вираження думки як таку, а вона є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення від 29 травня 2005 року у справі «"Українська пресгрупа"» проти України» (Ukrainian Media Group v. Ukraine), заява № 72713/01, п. 41).

48. За цих обставин Суд доходить висновку, що притягнення заявниці до цивільної відповідальності за подання до державного органу скарги щодо стверджуваних порушень з боку посадової особи держави було непропорційним цілі, яка переслідувалася, а саме — захисту репутації та прав відповідної посадової особи. Таким чином, було порушення статті 10Конвенції.

Рішення у справі «Сірик проти України» (Siryk v. Ukraine) від 31 березня 2011 року, заява № 6428/07.

Т. зв. «охолоджувальний ефект» (chilling effect)