РОЗДІЛ 4 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

Звільнення від відбування покарання з випробуванням завжди пов’язане із встановленням у вироку іспитового строку, що є невід’ємною його ознакою.

Іспитовий строк – це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і протягом якого він зобов’язаний виконувати покладені на нього обов’язки та інші умови випробування під загрозою реального відбування призначеного покарання. Цей строк містить загрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не виконуватиме умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов’язки. Значення іспитового строку полягає і в тому, що лише протягом цього строку особа визнається судимою і за нею здійснюється контроль органів виконання покарання. Іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля – звільнення від відбування призначеної основної міри покарання чи реальне його відбування. Тривалість іспитового строку встановлено в ч. 3 ст. 75 КК України у межах від одного до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному конкретному випадку має бути час, потрібний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без відбування основного покарання. Цей критерій необхідно визначати з урахуванням характеру і тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного покарання, обставин, що характеризують особу засудженого, тощо. Обчислення іспитового строку починається з дня постановлення вироку, і він не може скорочуватись у заохочувальному порядку (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 зі змінами від 10 грудня 2004 року).

На звільненого від відбування покарання з випробуванням засудженого судом може бути покладено певні обов’язки. Їх вичерпний перелік наведено у ст. 76 КК України: 1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; 2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; 3) повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; 4) періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції; 5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

У разі потреби суд може покласти на засудженого один або кілька обов’язків. Контроль за їх виконанням значно посилює попереджувальний вплив на засудженого і тим самим посилює ефективність звільнення з випробуванням.

Важливе значення мають кримінально-правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 78 КК України). Вони можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для засудженої особи. Сприятливими є: 1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного покарання замість його відбування; 2) погашення у зв’язку з цим судимості. Несприятливими наслідками визнаються: 1) направлення засудженого для відбування призначеного покарання та 2) призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим упродовж іспитового строку нового злочину.

Найбільш бажаним для суспільства, а також для засудженого та його близьких є сприятливий наслідок у виді остаточного звільнення від відбування призначеного покарання. Остаточне звільнення здійснює суд після встановлення, що іспитовий строк минув відповідно до встановлених судом вимог: засуджений виконав покладені на нього обов’язки і не вчинив протиправних діянь. У цьому разі, як уже зазначалося, закон передбачає пільгове погашення судимості. Воно випливає із попереднього наслідку – звільнення від відбування призначеного покарання і настає одночасно з ним у день ухвалення рішення судом, а у разі призначення засудженому додаткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, – з дня відбуття цього додаткового покарання (п. 1 ст. 89 КК України).

Несприятливі наслідки настають для засудженого у двох випадках. По-перше, коли засуджений направляється судом для реального відбування призначеного йому покарання через те, що він не виконав покладених на нього обов’язків або систематично (тричі і більше разів) вчиняв правопорушення, які потягли за собою адміністративні стягнення (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 зі змінами від 10 грудня 2004 року № 18). При невиконанні покладених на засудженого обов’язків суд у кожному випадку повинен з’ясувати причини їх невиконання. По-друге, несприятливим наслідком є вчинення засудженим упродовж іспитового строку нового злочину. Відповідно до ч. 3 ст. 78 КК України суд призначає покарання за новий злочин, а потім приєднує до нього повністю або частково покарання, раніше призначене при звільненні з випробуванням, тобто тут застосовуються правила призначення покарання за сукупністю вироків, установлені статтями 71 та 72 КК України.

4.4.2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

Порядок здійснення такого звільнення визначено у ст. 79 КК України. Зазначений вид звільнення від відбування покарання з випробуванням є спеціальним щодо звільнення, передбаченого у ст. 75 КК України. За низкою ознак він не відрізняється від нього, але має свої особливості. Головною є та, що таке звільнення застосовується виключно щодо вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років.

Передумовою цього виду звільнення від відбування покарання є призначення особі вироком суду покарання за вчинений злочин. Підставою такого звільнення є вагітність засудженої або наявність у неї дітей віком до семи років. Умовою – те, що звільнення можливе лише стосовно жінок, засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, за винятком тих, кому позбавлення волі призначено на строк більше п’яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Певні особливості має й тривалість іспитового строку при застосуванні цього виду звільнення, що визначається в межах строку, на який жінка відповідно до закону (ст. 179 Кодексу законів про працю) може бути звільнена від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами та доглядом за дитиною до досягнення нею семирічного віку. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією.

Мають свої особливості й правові наслідки такого звільнення. Вони можуть бути сприятливими та несприятливими. Сприятливі наслідки полягають у звільненні засудженої від відбування основного і додаткового покарання та погашенні судимості, якщо іспитовий строк закінчився успішно.

Несприятливі наслідки можуть бути двох видів. Перший вид полягає в тому, що суд (за поданням контролюючого органу) направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. Це може мати місце тоді, коли жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов’язків, систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення. Другий вид несприятливих наслідків – це вчинення жінкою протягом іспитового строку будь-якого нового злочину. У цьому разі суд призначає їй покарання за правилами, встановленими в статтях 71 та 72 КК України.

4.4.3. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Відповідно до ст. 80 КК України під звільненням від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку слід розуміти відмову держави від виконання призначеного особі покарання у тих випадках, коли воно не було виконане упродовж визначеного в законі строку з дня набрання вироком чинності.

Передумовою такого звільнення від відбування покарання є засудження особи за будь-який злочин із призначенням їй будь-якого виду основного покарання у будь-якому розмірі. Наявність, вид та розмір додаткового покарання не впливають на передумову цього виду звільнення – відповідно до ч. 2 ст. 80 КК України строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

Підставою цього виду звільнення від відбування покарання є закінчення строків давності виконання обвинувального вироку не обтяжене ухиленням від його виконання або вчиненням нового злочину певного виду. Цей строк починає спливати з моменту набрання таким вироком законної сили і триває увесь час, доки вирок не виконується з будь-яких причин, однак не пов’язаних з ухиленням особи від його виконання. Такими причинами можуть бути, наприклад, бездіяльність державних органів, на які покладено виконання вироку, лікування особи, яка після постановлення вироку, але до початку його виконання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, різноманітні форс-мажорні обставини тощо.

Тривалість строків давності виконання обвинувального вироку залежить від тяжкості вчиненого особою злочину, виду (а коли йдеться про позбавлення волі, то й розміру) призначеного їй покарання і визначається в ч. 1 ст. 80 КК України. Встановлено п’ять строків давності:

– два роки – у разі засудження особи до покарання, менш суворого, ніж обмеження волі, незалежно від категорії тяжкості злочину, що вона вчинила;

– три роки – у разі засудження особи до покарання у виді обмеження волі, незалежно від тяжкості вчиненого злочину, або до позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;