РОЗДІЛ І КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МЕХАНІЗМІ ПРОТИДІЇ КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ

Співучасть можлива і на стадії незакінченого злочину – готування до злочину і замаху на злочин (ст. 14 КК України). Неможлива співучасть при закінченому злочині, коли умисел доведено до кінця і у вчиненому є всі ознаки складу злочину. За цією ознакою співучасть слід відрізняти від причетності до злочину, зокрема таких його видів, як заздалегідь не обіцяне приховування злочину, знарядь і засобів учинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання або збут таких предметів (статті 198, 396 КК України).

Суб’єктивна сторона співучасті полягає в умисній спільній участі у вчиненні умисного злочину. Співучасть можлива лише при умисному злочині; усі співучасники злочину діють умисно. При цьому умисел щодо факту спільності вчинення діяння може бути лише прямим, а щодо шкідливого результату діяння як прямим, так і непрямим. Можливі також інші різновиди умислу: визначений і невизначений; заздалегідь обдуманий і такий, що раптово виник. З урахуванням ст. 26 КК України співучасть у необережних злочинах, тобто злочинах, учинених виконавцем внаслідок злочинної самовпевненості або злочинної недбалості (ст. 25 КК України), неможлива.

Умисна форма вини за співучасті передбачає взаємну поінформованість співучасників про спільний характер своїх діянь і роль кожного з них у їх вчиненні. Спільність умислу за співучасті найчастіше (але не обов’язково завжди, наприклад, за співучасті без попередньої змови) об’єктивно виражається в угоді (змові) між співучасниками на спільне вчинення злочину. Така домовленість може бути досягнута словесно чи конклюдентними діями (мімікою, змістовними рухами, внаслідок яких співучасники досягають узгодженості дій). За співучасті співучасники розуміють, що вони ставлять у причинний зв’язок свої дії із злочинними діями виконавця, передбачають, що внаслідок їх активних чи пасивних дій виконавець вчинить злочин.

Отже, для співучасті з огляду на її суб’єктивні ознаки необхідні: а) усвідомлення кожним із співучасників факту спільного з іншими співучасниками вчинення злочину; б) передбачення, що в результаті їх спільних зусиль виконавцем буде вчинено злочин; в) бажання чи свідоме припущення настання єдиного і неподільного для всіх співучасників злочинного результату. Мотив і мета діяльності співучасників (виконавця, організатора, підбурювача, пособника) можуть співпадати чи ні, що для вирішення питання про наявність чи відсутність співучасті у злочині значення не має (хоча впливає на кваліфікацію).

Враховуючи викладене та зміст ст. 26 КК України, слід констатувати, що «необережна співучасть» в умисному злочині так само, як і «умисна співучасть» у необережному злочині, неможливі.

З огляду на це має вирішуватися й питання про відповідальність за необережне спільне спричинення злочинних наслідків двома або більше особами – співвиконавцями, особливо у сфері відносин «людина – техніка». Якщо вони, об’єктивно діючи, спільно заподіюють суспільно небезпечні наслідки з необережності, то в такому разі немає ні об’єднання злочинної волі цих осіб, ні єдності умислу, ні співучасті у вчиненні злочину. Кожен із спричинників шкоди з необережності повинен відповідати за свої дії окремо і самостійно.

Вчинюючи злочин у співучасті, суб’єкти злочину можуть виконувати різні ролі (функції) – однорідні або різнорідні. Тому в ч. 1 ст. 27 КК України передбачено види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач і пособник. Усі вони виконують різнорідні функції з погляду виконання складу злочину, лишаючись співучасниками злочину.

Виконавцем (співвиконавцем) згідно з ч. 2 ст. 27 КК України вважається особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила конкретний злочин. Тож з об’єктивного боку виконавець своїми активними діями чи бездіяльністю безпосередньо виконує у повному обсязі або частково об’єктивну сторону конкретного складу злочину. Причому злочин може бути вчинено як одним, так і двома чи більше виконавцями (співвиконавцями).

Між співвиконавцями може бути розподіл ролей у виконанні злочину. Однак цей розподіл завжди має «технічний» характер – у межах виконання об’єктивної сторони одного й того самого складу злочину. Наприклад, під час розбою (ст. 187 КК України) виконавцем злочину є не лише той, хто шляхом нападу протиправно заволодів чужим майном, а й той, хто в момент такого заволодіння застосовував насильство до особи, яка зазнала нападу, чи загрожував застосуванням такого насильства. Виконавцем у цьому злочині є і той, хто, наприклад, тільки тримав потерпілого за руки, позбавляючи його можливості пручатися. Усі ці особи – виконавці (співвиконавці) розбою, тому що кожен з них виконував певну частину об’єктивної сторони складу злочину (розбою). Отже, виконавцем (співвиконавцем) визнається особа, яка своїми діями разом з іншими співучасниками безпосередньо у повному обсязі чи частково виконала склад злочину, передбачений певною статтею Особливої частини КК України. Без виконавця немає співучасті, бо він передусім вчиняє злочин, спланований усіма співучасниками, реалізує умисел інших співучасників. І в цьому розумінні виконавець – визначальна, головна особа у співучасті.

Виконавцем згідно з ч. 2 ст. 27 КК України визнається й особа, яка використовує для вчинення злочину осіб, які не є суб’єктами злочину. В цих випадках має місце посереднє заподіяння (посередня винність), яке в цілому виключає співучасть у злочині. Оскільки фактичним (так би мовити, фізичним) виконавцем злочину виступає особа, яка не є суб’єктом кримінальної відповідальності внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності (наприклад, доросла особа залучає до вчинення крадіжок чужого майна малолітніх), особа, яка фактично вчинила злочин, не несе кримінальної відповідальності. Та ж особа, яка використовує неосудного або особу, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, розглядається як виконавець учиненого злочину. Посереднє заподіяння відповідно до п. 9 ст. 67 КК України розцінюється як обставина, що обтяжує покарання.

Як посереднє заподіяння треба розглядати і вчинення особою злочину внаслідок фізичного чи психічного примусу, виконання наказу чи розпорядження за обставин, що виключають злочинність діяння (статті 40, 41 КК України). У таких випадках відповідальність як виконавець несе особа, яка застосовувала до фактичного виконавця злочину фізичний чи психічний примус або видавала наказ чи розпорядження, внаслідок чого злочин було вчинено. На тих самих підставах повинна відповідати і особа, яка ввела іншу особу в оману, і та внаслідок цього вчинила злочин.

Організатор (ч. 3 ст. 27 КК України) – це особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. Організатору відведено особливу роль серед співучасників, він головний серед них, зазвичай ініціює, регулює і спрямовує всю їх злочинну діяльність. Діяльність організатора може бути спрямована на вчинення одного чи кількох злочинів (двох чи більше).

З об’єктивної сторони організаторська діяльність має відповідати вимогам спільності як ознаки співучасті. Тому дії організатора завжди перебувають у причинному зв’язку з тим злочином (злочинами), який вчиняє виконавець (співвиконавець), а також із діями інших співучасників.

Закон вирізняє такі види організаторів злочину:

1) особа, яка організувала вчинення злочину, – це співучасник, який ініціює вчинення злочину, об’єднує інших співучасників, спрямовує їх дії, розподіляє ролі між ними, планує і розробляє план певного злочину (кількох злочинів), координує діяльність співучасників, розподіляє їх обов’язки та функції, визначає майбутню жертву чи предмети злочину. Організація злочину виявляється у формі змови, доручення, наказу. За обсягом дії організатора завжди ширші за підбурювання і пособництво. У багатьох випадках особа, яка організувала вчинення злочину, – це водночас і його ініціатор;

2) особа, яка керувала підготовкою або вчиненням злочину, – це співучасник, який виконує головну роль при підготовці або вчиненні конкретного злочину. Дії організатора, який керує підготовкою злочину, полягають в організаційних діях, спрямованих на добір співучасників, підшукування або пристосування засобів чи знарядь учинення злочину, усунення перешкод, організацію і проведення змови на вчинення злочину, на інші дії щодо умисного створення умов для його вчинення. Керуючи підготовкою злочину, розподіляють обов’язки між співучасниками, розробляють план, приховують злочин і його співучасників тощо.

Керування вчиненням злочину – це діяльність організатора, безпосередньо спрямована на виконання співучасниками об’єктивної сторони конкретного злочину (злочинів). Це координація дій між співучасниками, їх інструктаж, визначення послідовності їх дій, організаційна діяльність щодо приховування злочину (злочинців). При цьому не обов’язково, щоб організатор як керівник вчинення злочину був на місці злочину: таке керування може здійснюватися по телефону, радіозв’язку тощо. Головною ознакою цього виду організатора є те, що він своїми діями безпосередньо має забезпечити (організувати, скерувати) підготовку чи виконання співучасниками конкретного складу злочину;

3) особа, яка створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Створення організованої групи чи злочинної організації – це широкий комплекс дій, спрямованих на утворення з кількома особами (трьома і більше) спільного злочинного об’єднання – організованої групи чи злочинної організації. Ці дії можуть виявлятись у пошуку співучасників, їх згуртуванні, підбурюванні до злочинної діяльності, розподілі ролей, постановленні завдань тощо.

Керування організованою групою чи злочинною організацією – це керування діяльністю злочинного угруповання, забезпечення функціонування, реалізації його цілей і завдань. Причому організатор може очолювати одну злочинну групу чи навіть об’єднання із двох або більше груп. Створення і керівництво групою можуть виражатися у розробленні самої стратегії майбутньої злочинної діяльності (зазвичай у значних організованих злочинних групах, коли є своєрідне ідейне об’єднання організованої злочинної діяльності), а також у встановленні контакту з іншими злочинними групами;

4) особа, яка забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, співучасник, який, наприклад, фінансує (повністю чи частково) дії інших співучасників – виконавців, пособників, послуги охоронців, технічного персоналу, а також виробництво чи транспортування заборонених предметів – зброї, наркотиків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо. Джерела фінансування злочинної діяльності можуть бути різні – власні гроші організатора, інших осіб чи злочинних угруповань. Для визнання цього виду організації злочину не має значення цільове призначення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації – для забезпечення їх функціонування, вчинення конкретного злочину чи інших цілей;