Розділ 4 Порядок визначення і обчислення строків покарання, зарахування строку попереднього ув’язнення при призначенні покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків

3) обчислити строк покарання, відбутого за попереднім вироком, керуючись правилами ст. 72 КК — переклад менш суворого покарання в більш суворий;

4) зарахувати в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком.

Однак інколи суди не виконують дані вимоги і допускають помилки при обчисленні строку покарання за сукупністю злочинів.

Приклад перший: Районний суд вироком від 01.11.2006 р. засудив В., раніше судимого: а) 20.01.1999 р. за ч. 2 ст. 140 КК 1960 р. на 2 роки позбавлення волі; б) 13.02.2003 р. за ч. 2 ст. 185 КК на підставі ч. 4 ст. 70 КК на 2 роки 6 місяців позбавлення волі, — за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі і зараховано в строк відбуття покарання відбуту частину покарання (3 роки) за попередніми вироками. Крім того, В. засуджено за ч. 2 ст. 121 КК на 8 років позбавлення волі. Верховний Суд України вирок суду скасував і відзначив, що як вбачається з матеріалів справи, В. раніше був судимий вироками судів від 20.01.1999 р. та 13.02.2003 р. до покарання у виді позбавлення волі з його реальним відбуттям. Злочини, передбачені ч. 3 ст. 185 КК, засуджений вчинив в 1997 році, тобто до постановлення цих вироків. Таким чином, покарання В. мало бути призначене спочатку за ч. 3 ст. 185 КК, потім за правилами ч. 4 ст. 70 КК, після чого за ч. 2 ст. 121 КК, і остаточно за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 70 КК[307].

Помилка районного суду полягає у тому, що він в строк покарання зарахував відбуту частину покарання за попередніми вироками не до остаточно призначеного покарання за сукупністю злочинів (покарання призначеного на підставі ч. 4 ст. 70 КК + покарання призначеного за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК), а до «проміжного» покарання, призначеного за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК. Суд повинен був призначити засудженому спочатку покарання за ч. 3 ст. 185 КК, потім за правилами ч. 4 ст. 70 КК, після чого за ч. 2 ст. 121 КК, і остаточно покарання за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 70 КК і тільки після цього зарахувати в строк цього покарання відбуту частину покарання за попередніми вироками. Наприклад, якщо б засудженому було призначене остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання (3 років позбавлення волі) більш суворим (8 роками позбавлення волі), то засуджений фактично відбув би покарання на 3 роки більше, чим повинен був би відбути.

Приклад другий: Районний суд вироком від 16.11.2005 р. засудив В., раніше судимого: а) 25.10.1999 р. за ч. 2 ст. 229-6 КК 1960 р. на 3 роки позбавлення волі, постановою суду це покарання на підставі закону про амністію було скорочено на половину і визначено для відбуття 1 рік 5 місяців 19 днів позбавлення волі.11.05.2000 р. постановою суду В. був умовно-достроково звільнений від відбування покарання на 8 місяців 21 день. Таким чином, за цим вироком він відбув покарання у виді 8 місяців 28 днів позбавлення волі; б) 25.04.2001 р. за ч. 1 ст. 229-1 КК 1960 р. на 3 роки позбавлення волі. 10.02.2004 р. його було звільнено за відбуттям строку покарання; в) 07.11.2005 р. за ст. 307 ч. 2 КК на 5 років позбавлення волі, — за ч. 3 ст. 185 КК на 4 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 186 КК на 4 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що злочини, передбачені ч. 3 ст. 185 КК та ч. 3 ст. 186 КК В. вчинив ще в 1997 р. Верховний Суд України вирок суду скасував і зокрема відзначив, що покарання за сукупністю злочинів та остаточне покарання В. вироком від 16.11.2005 р. призначено всупереч вимогам ч. 1 ст. 70 КК, та без урахування покарання, призначеного, призначеного йому вироком від 07.11.2005 р., тобто всупереч ч. 4 ст. 70 КК, а крім того, без зарахування покарання, повністю відбутого за вироками від 25.10.1999 р. та 25.04.2001 р. та зазначеним вироком, а саме — 8 місяців 28 днів, 3 роки та часу перебування його під вартою за оскаржуваним вироком з 12.08.2005 р. по 22.09.2005 р. у виді 1 місяця 10 днів[308].

Таким чином, місцевий суд безпідставно не зарахував — 3 роки 10 місяців 08 днів в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів.

В зв’язку з цим, на наш погляд, є сумнівною точка зору В.І. Тютюгіна проте, що “якщо за попереднім чи знову проголошеним вироками призначається покарання передбачене в ч. 3 ст. 72 КК, тобто таке, яке не підлягає складанню (наприклад, штраф), то зазначене у ч. 4 ст. 70 КК зарахування відбутого покарання не запроваджується, бо всі ці види покарань застосовуються до засудженого одночасно і виконуються самостійно — без поглинення, складання і зарахування”[309]. На нашу думку, повністю чи частково відбуте покарання зараховується до того виду самостійного покарання, яке засуджений відбував за попереднім вироком. Наприклад, особа була засуджена за ст. 185 ч. 3 КК на 3 роки позбавлення волі і відбула 2 роки позбавлення волі. Після цього вона була засуджена за ст. 309 ч. 1 КК до штрафу в розмірі 510 грн. На підставі ч. 3 ст. 72 КК дані покарання складанню між собою не підлягають і виконуються самостійно. Однак, суд повинен зарахувати частково відбуте покарання за попереднім вироком (2 роки позбавлення волі) в покарання у вигляді позбавлення волі.

Наводимо конкретний приклад зарахування відбутого повністю або частково покарання.

За першим вироком К. засуджено до 2 років обмеження волі і строк покарання обчислюється йому з 01.02.2006 р. Після цього, 01.04.2006 р. відносно нього було обрано запобіжний захід у виді — тримання під вартою за вчинення злочину в 2005 р. і за який 02.08.2006 р. К. був засуджений на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч. 4 КК шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим засудженому було остаточно призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.

В даному випадку суд встановлює, що К. за першим вироком відбув тільки 2 місяці обмеження волі (з 01.02.2006 р. по 31.03.2006 р.). Відповідно до вимог ст. 72 ч. 1 п. 1 “б” КК — 2 місяці обмеження переводяться в 1 місяць позбавлення волі з розрахунку 2 дні обмеження волі відповідають 1 дню позбавлення волі, що є строком відбутого покарання за першим вироком.

На нашу думку, запис в резолютивній частині вироку повинен бути наступним.

“Строк покарання К. обчислювати з 02 серпня 2006 року.

Відповідно до вимог ст. 70 ч. 4 КК зарахувати в строк остаточного покарання частково відбуте покарання за попереднім вироком — один місяць позбавлення волі, а також час утримання попереднього ув’язнення — з 01 квітня 2006 по 01 серпня 2006 р. (чотири місяці один день)”.

Окрім попереднього ув’язнення, в строк покарання, призначеного вироком суду, необхідно зараховувати також і час перебування військовослужбовця під арештом на гауптвахті у зв'язку з вчиненням злочину (п. 26 постанови Пленуму)[310], а крім того, у тих випадках, коли обвинувачений, знаходячись під вартою, перебував у медичній установі, час перебування в ній зараховується в строк перебування під вартою (ч. 3 ст. 338 КПК).

У судовій практиці виникло питання про можливість впливу строку тримання під вартою або повністю чи частково відбутого покарання за попереднім вироком (ч. 4 ст. 70 КК) на остаточний розмір покарання призначений судом?

В.І. Тютюгін допускає таку можливість, оскільки, на наш погляд, стверджує, що “отримане після такого зарахування покарання (ч. 4 ст. 70 КК — В.Б.) і є тією його остаточною мірою, яку в кінцевому підсумку і належить відбувати засудженому”[311]. Така точка зору є і в судовій практиці.

Приклад: Вироком суду від 14.12.2005 р. К. було засудженого за ч. 3 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є її власністю. Відповідно до ст. 72 КК засудженому зараховано час його попереднього ув’язнення з 29 по 31 січня 2005 року та визначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 11 одинадцять місяців 27 днів з конфіскацією всього майна[312].

З нашої точки зору, ні строк тримання під вартою, ні повністю чи частково відбутого покарання за попереднім вироком (ч. 4 ст. 70 КК) не можуть ні яким чином впливати на остаточний розмір покарання призначений судом. Ми виходимо з наступного. По-перше, це може привести до необґрунтованого застосування ст. 75 КК до засудженого. Наприклад, якщо особі було призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років, і при цьому винний 2 роки 3 місяці знаходився під вартою, то виходить, що він буде мати право на звільнення його від відбування покарання з випробуванням, оскільки йому було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років. По-друге, це може привести до того, що суд вимушений буде призначити покарання рівне «нулю». Наприклад, засудженому було призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, однак при цьому він 3 роки знаходився під вартою. І останнє, таким чином встановлюється невідбута частина покарання при призначенні покарання за сукупністю вироків (ч. 1 ст. 71 КК), а не остаточний розмір покарання призначений за сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 70 КК).

Ми розглянули правила обчислення строків при призначенні основних видів покарань за сукупністю злочинів, однак засудженому можуть бути призначенні за сукупністю злочинів як основні так і додаткові види покарань. Виникає питання, які є особливості обчислення строків покарань при призначенні основних та додаткових видів покарання за сукупністю злочинів?