Розділ «ОСОБЛИВА ЧАСТИНА»

9. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі і нагляду за засудженими визначаються нормативно-правовими актами Державного де­партаменту України з питань виконання покарань.

1. За загальним правилом, обмеження волі відносять до покарань, альтер­нативних позбавленню волі на певний строк. При позбавленні волі засудже­ний обов’язково ізолюється від суспільства, а забезпечення ізоляції є однією із вимог режиму у кримінально-виконавчих установах закритого типу — випра­вних колоніях. При обмеженні волі засуджений хоч і теж ущемляється в пев­них правах і свободах (як то особиста свобода, свобода пересування, вибору місця проживання чи місця перебування тощо), але у своїй сукупності вони не повинні створювати такої ізоляції, як при позбавленні волі. Тому засуджені до обмеження волі мають більше можливостей спілкування із соціальним се­редовищем, у тому числі і з тим, в якому вони перебували до вчинення злочи­ну. В окремих інституціях процес виконання покарання у виді обмеження во­лі зовні подібний до позбавлення волі, але правовий статус осіб, які відбува­ють покарання у виді обмеження волі, значно ширший, ніж осіб, засуджених до позбавлення волі, про що якраз і свідчать положення ст. 59 КВК України.

2. Засуджені до обмеження волі у виправному центрі, на відміну від засу­джених до позбавлення волі, перебувають без охорони, але під наглядом адмі­ністрації, який включає стеження і контроль за їх поведінкою за місцем про­живання, місцем роботи, а також в неробочий час.

Організація нагляду за засудженими до обмеження волі визначається Пра­вилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, Інструкцією з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у криміналь­но-виконавчих установах, затвердженою наказом ДДУПВП від 22 жовтня 2004 р. № 205/дск; наказом ДДДУПВП від 20 червня 2002 р. № 148 «Про не­задовільну організацію нагляду в колоніях (дільницях)-поселеннях і виправ­них центрах та притягнення до дисциплінарної відповідальності винних поса­дових осіб» та іншими нормативно-правовими актами.

Несення служби із здійснення нагляду за засудженими на території ви­правного центру та прилеглої місцевості забезпечується, як правило, шляхом патрулювання. Особлива увага приділяється приміщенням адміністративних будинків, об’єктам виробничо-господарського призначення, житловим і склад­ським будівлям, дисциплінарному ізолятору.

Нагляд за засудженими у виправних центрах також включає: 1) контроль за поведінкою засуджених у місцях їхнього проживання та роботи, перевірку наявності в них посвідчень установленого зразка, обмеження їх доступу на те­риторію, де розташовані житлові будинки працівників виправних центрів та інших громадян; 2) забезпечення виконання засудженими вимог криміналь­но-виконавчого законодавства України та дотримання ними встановленого порядку відбування покарання; 3) попередження та профілактику порушень режиму тримання з боку засуджених та недопущення вчинення ними злочи­нів, втеч та інших правопорушень; 4) проведення обшуків з метою перекриття каналів надходження до засуджених заборонених предметів, а також забезпе­чення ізоляції осіб, які допустили порушення встановленого порядку відбу­вання покарання.

Начальник чергової зміни виправного центру крім загальних обов’язків з організації нагляду за засудженими повинен: а) перед заступанням на службу перевіряти кількість засуджених, у тому числі тих, які проживають за межами виправних центрів, мешкають у гуртожитках, перебувають на робочих об'єк­тах, у дисциплінарному ізоляторі, короткострокових виїздах, а також на стаці­онарному лікуванні; б) не допускати самовільного виходу засуджених за межі виправного центру, контролювати вибуття засуджених у короткострокові виї­зди, лікувальні й навчальні заклади та їх своєчасне повернення до виправно­го центру; в) у разі самовільного залишення засудженим території виправного центру негайно доповідати про це начальнику виправного центру або його за­ступникам, вживати заходів щодо встановлення місцезнаходження відсутньо­го, а в разі необхідності — організовувати першочергові заходи щодо його за­тримання; г) два рази на добу (ранком — після розводу засуджених на роботу і ввечері — після повернення з роботи) доповідати начальнику виправного цент­ру про обстановку і результати несення служби черговими змінами, а про над­звичайні події — негайно.

3. Засуджені до обмеження волі мають значно більше прав порівняно з осо­бами, що відбувають покарання у виді позбавлення волі. Крім основних прав, указаних у главі 2 КВК України, засуджені до обмеження волі мають право носити цивільний одяг і не носити розпізнавальні нагрудні знаки, мати при собі гроші та цінні речі й користуватися грішми без обмежень; займатися сіль­ським господарством; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бан­деролі теж без обмежень, одержувати короткострокові побачення без обме­жень, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць.

Засудженим дозволяється за вмотивованою постановою адміністрації ви­правного центру у вільний від роботи час перебувати поза гуртожитком, а за­суджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання по­карання у виді обмеження волі і мають сім’ї, після відбуття шести місяців стро­ку покарання можуть за постановою начальника виправного центру прожи­вати за межами гуртожитку із своїми сім’ями в орендованих квартирах або придбавати житло в межах території виправного центру. Вони лише зобов'я­зані від одного до чотирьох разів на тиждень з’являтися у виправний центр для реєстрації.

5. Засудженим до обмеження волі може бути дозволено короткочасні виїз­ди за межі виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб, за­суджених до позбавлення волі. Це обставини, передбачені у ч. 1 ст. 111 КВК України: 1) смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого; 2) стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудже­ному або його сім’ї.

Крім цих обставин засудженим до обмеження волі, відповідно до ч. 2 ст. 59 КВК України, дозволяються короткочасні виїзди за межі виправного центру і з інших поважних причин:

1) у разі необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворю­вання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку;

2) для складання іспитів у навчальному закладі;

3) за викликом судових і слідчих органів — на період провадження слідст­ва чи дізнання;

4) для попереднього вирішення питань трудового й побутового влаштуван­ня після звільнення — строком до семи діб, без урахування часу на дорогу;

5) у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.

Тобто перелік обставин для короткочасних виїздів засуджених до обмежен­ня волі за межі виправного центру, передбачений у ч. 2 ст. 59 КВК України, не є вичерпним. І в разі виникнення дійсно важливих життєвих обставин, пов’я­заних із самим засудженим, його рідними, близькими особами або з іншими суттєвими обставинами, засуджений до обмеження волі може звернутися до адміністрації виправного центру з відповідною заявою про надання дозволу на короткочасний виїзд за межі виправного центру. У заяві, безумовно, пови­нні бути викладені причини для такого виїзду. Перелік же підстав, за якими дозволяються короткочасні виїзди за межі установи виконання покарань за­судженим до позбавлення волі, вказаний у ч. 1 ст. 111 КВК України, є вичерп­ним і розширеному тлумаченню не підлягає.

При позитивному вирішенні адміністрацією установи питання про надан­ня засудженому до обмеження волі короткочасного виїзду складається висно­вок із зазначенням анкетних даних і характеристики засудженого, який за­тверджується начальником виправного центру. Цей документ зберігається в особовій справі засудженого. На підставі цього висновку видається наказ по виправному центру про надання засудженому короткочасного виїзду.

Тривалість короткочасного виїзду встановлюється начальником виправ­ного центру з урахуванням особистості засудженого, характеру, ступеня су­спільної небезпеки та поведінки засудженого під час відбування покарання. Для виїзду засудженим видається відповідне посвідчення, що передбачене для засуджених до позбавлення волі, які перебувають у короткочасному виїзді.

Після проведення повного обшуку та огляду засудженого черговий по­мічник начальника установи під розписку доводить до відома засудженого правила поведінки за межами виправного центру та відповідальність за їх порушення. Вищезазначена розписка долучається до особової справи засу­дженого.