Розділ «ОСОБЛИВА ЧАСТИНА»

13. У статті, що коментується, йдеться про систематичне вчинення право­порушень, тобто мається на увазі вчинення трьох і більше правопорушень із застосуванням до особи, умовно-достроково звільненої від відбування пока­рання, за кожне правопорушення заходів адміністративного стягнення. При цьому по кожному із проступків не повинні пройти строки притягнення до адмі­ністративної відповідальності (ст. 38 КУпАП).

Стаття 163. Органи, що здійснюють контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробу­ванням

1. Контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, протягом іспитового строку здійснюється кримінально-вико­навчою інспекцією за місцем проживання засудженого, а стосовно військово­службовців — командирами військових частин.

2. Проведення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими, зві­льненими від відбування покарання з випробуванням, за місцем проживання покладається на органи внутрішніх справ. До цієї роботи можуть залучатися працівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а та­кож об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

1. Про зміст поняття «контроль за поведінкою» та його форми див. комен­тар до ст. 160 КВК України.

2. До осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, належать засуджені, щодо яких застосовані вимоги статей 75—79 КК України.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звіль­ненні засудженого від відбування вказаного у законі основного покарання за умови, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

3. Іспитовий строк — це певний проміжок часу, протягом якого здійсню­ється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов’язаний виконувати покладені на нього обов’яз­ки та інші умови випробування.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 КК України, іспитовий строк встановлюється су­дом тривалістю від одного до трьох років, а щодо звільнених від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок, які мають дітей віком до семи ро­ків, — у межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семиріч­ного віку (ч. 1 ст. 79 КК). Іспитовий строк у цьому разі встановлюється на тер­мін, що визначений у ст. 179 КЗпПУ.

4. Про правовий статус кримінально-виконавчих інспекцій, їх функції і повноваження див. коментар до ст. 13 КВК України.

5. Про зміст понять «військовослужбовці» та «командири військових час­тин» див. коментар до статей 14, 17 КВК України.

6. Форми і зміст контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, визначені у Законі та в Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (див. коментар до ста­тей 13,31,36,41 КВК).

7. Про поняття «індивідуально-профілактична робота із засудженими» див. коментар до статей 30, 36, 41 КВК України.

8. Про зміст поняття «місце проживання» див. коментар до ст. 161 КВК України.

9. Відповідно до ст. 6 Конституції України, державна влада здійснюється органами законодавчої, виконавчої та судової влади. Виходячи з буквального змісту ч. 2 статті, що коментується, до проведення індивідуально-профілакти­чної роботи із засудженими, звільненими від відбування покарання з випро­буванням, можуть залучатися працівники органів усіх зазначених гілок дер­жавної влади. Найбільш поширеною в цьому напрямку на практиці є діяль­ність відповідних служб (відділів тощо) місцевих державних адміністрацій (служб у справах неповнолітніх, центрів зайнятості, центрів соціальних служб для молоді тощо).

Як зазначено у зв’язку з цим у п. 5 ч. 2 ст. 18 Закону України від 23 червня 2005 р. «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», посадові та службові особи органів і установ виконання покарань мають право одержува­ти безперешкодно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і об’єднань громадян відомості, матеріали та іншу допомогу, необхідні для виконання покладених на них завдань. У цьому напрямку ДКВС взаємодіє з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємства­ми, установами та організаціями відповідно до законодавства (ст. 5 Закону).

10. Правова природа органів місцевого самоврядування визначена в розді­лі ХІ Конституції України та Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місце­ве самоврядування в Україні».

11. Про діяльність об’єднання громадян див. коментар до ст. 160 КВК України.

Об’єднання громадян — добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і сво­бод. Правовою основою діяльності об’єднань громадян є Конституція України (статті 36—37) та Закон України «Про об’єднання громадян».

12. Одним із видів об’єднань громадян є релігійні та благодійні організації.