Розділ «ОСОБЛИВА ЧАСТИНА»

2. Кримінально-виконавча інспекція разом з органом місцевого самовря­дування заздалегідь визначають перелік підприємств, на яких засуджені осо­би відбуватимуть покарання у виді громадських робіт, і в десятиденний строк з дня отримання копії вироку суду, приймаючи до уваги побажання засудже­ного відносно виду роботи, видає йому направлення на одне з них. При розпо­ділі за підприємствами інспекція повинна враховувати кримінально-правову характеристику вчиненого злочину і особи засудженого. Під особистий під­пис засудженому встановлюються і оголошуються дні тижня і періодичність явки на реєстрацію від одного до чотирьох разів на місяць (ч. 3 ст. 13 КВК).

3. Якщо засуджений бажає змінити день явки на реєстрацію, це прохання може бути задоволено тільки за постановою працівника кримінально-викона­вчої інспекції у виключних випадках, лише з поважних причин, з урахуван­ням вчиненого злочину, особистості, ставлення до праці, поведінки, виконан­ня покладених обов’язків. Так само може змінюватись і періодичність реєст­рації.

4. Правове положення засуджених до громадських робіт визначається за­конодавством України, з обмеженнями, передбаченими режимом виконання- відбування цього покарання, та вироком суду.

Засуджені до покарання у виді громадських робіт відчувають на собі ка­ральні властивості цього покарання, як у правових обмеженнях безпосеред­ньо, так і їх наслідках, зокрема:

1) кара, як і в будь-якому покаранні, існує вже в самому факті засудження особи, тобто в негативній оцінці її поведінки з боку держави, що спричиняє моральні страждання;

2) сама робота і процес працевлаштування мають примусовий характер, засуджені повинні сумлінно працювати тільки на тих об’єктах і роботах, які будуть призначені інспекцією, причому не менше 25 годин на місяць і повніс­тю безоплатно відпрацювати призначений судом строк;

3) щорічна відпустка за основним місцем роботи (канікули у неповнолітніх) не зупиняє виконання призначеного покарання, тобто вони продовжують вико­нувати громадські роботи, а також залучатися до праці у вихідні та святкові дні (маються на увазі роботи, припинення яких в силу ст. 71 КЗпПУ неможливе через виробничо-технічні умови, — це безперервно діючі підприємства, уста­нови, організації, роботи з обслуговування населення тощо, хоча за загальним правилом засуджені до покарання у виді громадських робіт, не працюють у ви­хідні та святкові дні, визначені державою, якщо не можна здійснити контроль за виконаним ними обсягом робіт. Таке становище свідчить про обмеження вільного часу особи, що є безумовним елементом карального впливу;

4) періодично з’являтися до інспекції на реєстрацію;

5) повідомляти інспекцію про зміну місця проживання;

6) їм заборонено виїжджати за межі України без дозволу інспекції (ч. 4 ст. 37 КВК);

7) за порушення порядку і умов відбування покарання, ухилення від від­бування покарання, вчинення адміністративного проступку можливе притяг­нення до кримінальної відповідальності;

8) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до них не за­стосовується;

9) елементом кари виступає наявність у засудженого судимості, яка за пе­вних життєвих обставин може ускладнити життя особі.

За поданням релігійних громад, інших (неправославних) конфесій, зареєст­рованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає осо­бам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

5. Якщо під час відбування громадських робіт засуджені особи а) досягли пенсійного віку, б) визнані інвалідами першої або другої групи за висновком лікарсько-трудової експертної комісії, в) жінка стала вагітною, г) захворіли на психічну або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає подальшому відбуванню покарання (ст. 84 КК), — працівник інспекції направляє до суду подання про їх дострокове звільнення від відбування покарання (щодо вагітних жінок — з моменту звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю та пологами). З дати на­правлення матеріалів до суду і вирішення зазначених питань судом відбуван­ня покарання призупиняється.

6. Дозвіл на виїзд за межі України можливий тільки в разі направлення за­судженого у відрядження з місця роботи, для проходження курсу лікування та в разі смерті близького родича (подружжя, батьків, дітей, усиновителів, уси­новлених, рідних братів і сестер, діда, баби, онуки). Ці факти обов’язково по­винні підтверджуватися документально, для того щоб працівник інспекції мо­тивованою постановою або дозволив виїзд, або відмовив у ньому.

7. Чинне законодавство передбачає обов’язкову координацію спільних зу­силь кримінально-виконавчої інспекції:

а) з керівниками (власником) підприємства, установи, організації, спря­мованих на отримання інформації і відомостей про переведення засуджених на інше місце роботи, появу на роботі в стані сп’яніння, порушення громадсь­кого порядку, ухилення від відбування покарання. Для цього працівники ін­спекції практикують періодичні контрольні перевірки за місцем роботи засу­джених осіб, складають акти для усунення виявлених недоліків;

б) з органами внутрішніх справ, кримінальною міліцією у справах дітей, службою у справах дітей при міських і районних держадміністраціях, з гро­мадськими формуваннями. Щоб одержати відомості про порушення засудже­ними громадського порядку, працівник інспекції один раз на три місяці на­правляє до органів внутрішніх справ запити про те, чи притягувалися вони до адміністративної відповідальності. Для контролю за можливістю вчинення за­судженими нового злочину запити направляються до підрозділів інформацій­них технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, міс­ті Севастополі та на транспорті.

Інспекція направляє до відповідних органів внутрішніх справ подання про привід засуджених осіб, які без поважних причин не з’явилися за викликом до інспекції, про здійснення початкових розшукових заходів щодо осіб, місцезна­ходження яких невідоме, зібрання матеріалів, які будуть підставою для оголо­шення їх розшуку.