Розділ II. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ І АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Порушення порядку використання конфіденційної інформації, приховування або перекручення даних державних статистичних спостережень, а також використання їх в засобах масової інформації, для поширення в інформаційних мережах, на паперових, магнітних та інших носіях, в наукових працях тощо без посилання на їх джерело -

тягне за собою накладення штрафу на громадян - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 186-3 згідно із Законом України № 2992-XII від 04.02.93 p.]

[Статтю 186-3 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1929-ІІІ від 13.07.2000 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері здійснення державної статистичної діяльності. Вони регулюються Законом України «Про державну статистику» від 17.09.1992 p. № 2614-ХІІ та іншими нормативно-правовими актами, зокрема, підзаконними правовими актами Державного комітету статистики України.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень. Статистичне спостереження - це планомірний, науково організований процес збирання даних щодо масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів, шляхом їх реєстрації за спеціальною програмою, розробленою на основі статистичної методології. Державні статистичні спостереження проводяться органами державної статистики відповідно До затвердженого Кабінетом Міністрів України плану державних статистичних спостережень або за окремими рішеннями Кабінету Міністрів України. Державні статистичні спостереження, які проводяться органами державної статистики із залученням тимчасових працівників, здійснюються за рішеннями Кабінету Міністрів України на визначених цими рішеннями умовах. Основні права органів державної статистики, порушення яких утворює склад адміністративних правопорушень, визначених коментованою статтею, викладені у ст.13 Закону України «Про державну статистику».

Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про всіх юридичних осіб, їх філій, відділень, представництв та інших відособлених структурних підрозділів, що знаходяться на території України, а також про юридичних осіб, їх філії, відділення, представництва та інші відособлені структурні підрозділи, що знаходяться за межами України і створені за участю юридичних осіб України. Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України забезпечує єдиний державний облік та ідентифікацію всіх зазначених у ч. 1 цієї статті суб’єктів і є основою для проведення державних статистичних спостережень. Створення і ведення Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України розроблення організаційних і методологічних принципів його функціонування забезпечуються органами державної статистики. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, які створюють та ведуть реєстри та інформаційні бази даних щодо юридичних осіб, безкоштовно надають органам державної статистики інформацію, необхідну для формування та актуалізацію Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Положення про Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути посадові особи та громадяни, у тому числі суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 186-4. Виключено

[Кодекс доповнено статтею 1864 згідно із Законом України № 3039-XІІ від 03.03.93 p.]

[Статтю 186-4 виключено згідно із Законом України № 3504-IV від 23.02.2006 p.]

Стаття 186-5. Порушення законодавства про об’єднання громадян

Керівництво об’єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об’єднань -

тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до ста тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 186-5 згідно із Законом України № 3582-ХІІ від 11.11.93 p.]

[У статтю 186-5 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері легалізації та діяльності об’єднань громадян. Зазначені відносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 p. № 2460-ХІІ та іншими нормативно-правовими актами. Право громадян на свободу об’єднання є невід’ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об’єднань.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у керівництві об’єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, так само участі у діяльності таких об’єднань. Об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян» визнається політичною партією або громадською організацією. Дія зазначеного Закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об’єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (зокрема ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об’єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством. Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 p. № 1045-XІV.

Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини. Забороняється створення і діяльність політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, а також будь-яких структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у Збройних силах та Державній прикордонній службі України, на державних підприємствах, в установах і організаціях, державних навчальних закладах.