Розділ II. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ І АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

тягне за собою накладення штрафу до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 185-11 згідно із Законом України № 1381-XIV від 13.01.2000 р.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері кримінального судочинства, а також у сфері забезпечення безпеки громадян. Правові засади застосування заходів безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві встановлено Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23.12.1993 p. № 3782-ХІІ, а також статей 52і - 525 Кримінально-процесуального кодексу України. Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров’ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки. Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають: 1) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому; 2) потерпілий або його представник у кримінальній справі; 3) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники; 4) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; 5) свідок; 6) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; 7) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах 1-6, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства. Орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці відповідної особи, зобов’язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше ніж три доби, а у невідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов’язковою для виконання зазначеними органами. Орган, якому доручено здійснювати заходи безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення існуючої загрози.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у розголошенні відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист. Нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, може забезпечуватися шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та судових засідань. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши рішення про застосування заходів безпеки, виносить мотивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під захист, на псевдонім. Надалі у процесуальних документах зазначається лише псевдонім, а справжні прізвище, ім’я, по батькові (рік, місяць і місце народження, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання та інші анкетні дані, що містять інформацію про особу, яка перебуває під захистом) вказуються лише у постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних. Ця постанова (ухвала) до матеріалів справи не додається, а зберігається окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. У разі заміни прізвища особи, взятої під захист, на псевдонім з матеріалів справи вилучаються протоколи слідчих дій та інші документи, в яких зазначено достовірні відомості про цю особу, і зберігаються окремо, а до матеріалів справи додаються копії цих документів із заміною справжнього прізвища на псевдонім. Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом. Поширення їх будь-яким способом з порушенням викладеного вище порядку і є об’єктивною стороною цього правопорушення.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення можуть бути як посадові, так і фізичні особи, які мають доступ до інформації про особу, взяту під захист.

Стаття 185-12. Створення перешкод у виконанні робіт, пов’язаних з обслуговуванням об’єктів електроенергетики

Створення перешкод у виконанні робіт, пов’язаних з обслуговуванням об’єктів електроенергетики, -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 185-12 згідно із Законом України № 2598-IV від 31.05.2005 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері управління об’єктами електроенергетики. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 p. № 575/97-ВР, а також іншими нормативно-правовими актами. Електроенергетика - це галузь економіки України, що забезпечує споживачів енергією, а енергія - це електрична чи теплова енергія, що виробляється на об’єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у створенні перешкод у виконанні робіт, пов’язаних з обслуговуванням об’єктів електроенергетики. Об’єкт електроенергетики - це електрична станція (крім ядерної частини атомної електричної станції), електрична підстанція, електрична мережа, підключені до об’єднаної енергетичної системи України, а також котельня, підключена до магістральної теплової мережі, магістральна теплова мережа. Створення перешкод необхідно розуміти як вчинення будь-яких дій або бездіяльності, які не дають змоги працівникам, до компетенції яких належить обслуговування об’єктів електроенергетики, здійснювати свої функціональні обов’язки. Такі дії або бездіяльність можуть вчинюватися шляхом обмеження доступу працівників електроенергетики до об’єктів обслуговування, незаконної заборони виконувати відповідні види робіт тощо.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого або непрямого умислу.

Суб’єктом правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, організацій та установ усіх форм власності, так і громадяни.

Стаття 186. Самоуправство

Самоуправство, тобто самовільне, всупереч встановленому законом порядку, здійснення свого дійсного або гаданого права, що не завдало істотної шкоди громадянам або державним чи громадським організаціям, -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У статтю 186 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного управління.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у самовільному, всупереч встановленому законом порядку, здійсненні свого Дійсного або гаданого права, що не завдало істотної шкоди громадянам або державним чи громадським організаціям. До того ж дійсним правом необхідно вважати право, яке особа набуває на підставі закону або іншого нормативно-правового акта, а гаданим - право, якого особа не має, але, добросовісно помиляючись, вважає таким, що в неї є. Оскільки Конституція України встановлює, що закріплені нею права і свободи людини і громадянина не є вичерпними, невід’ємною ознакою самоуправства є порушення законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, яке, однак, не завдало їм істотної шкоди. Поняття істотної шкоди є оціночним, а встановлення означеної шкоди повинно здійснюватися з урахуванням наслідків, які мали дії винної особи.