РОЗДІЛ IV. ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ

2. Відповідно до п. 1.7 Правил опіки та піклування № 34/166/131/88 від 26.05.99 р., затверджених наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації беруть участь у розгляді судами спорів, пов’язаних із захистом прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою (піклуванням).

В тому випадку, якщо справа буде розглянута без участі органів опіки і піклування, рішення в будь-якому випадку підлягає скасування. Суд повинен вжити необхідних заходів для явки представників органів опіки і піклування в судове засідання аж до застосування по відношенню до них заходів адміністративної відповідальності.

Стаття 245. Рішення суду

1. Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника.

2. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили.

3. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування.

1. Розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, суд, залежно від обґрунтованості заяви, може ухвалити рішення, яким задовольнить вимоги заявника або відмовить у задоволенні.

Рішення суду в цих справах повинно відповідати вимогам статей 209, 210, 213, 215 Цивільного процесуального Кодексу.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Моментом надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності є момент набрання рішенням суду законної сили.

3. Після набрання законної сили рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності надсилається органу опіки та піклування. Це рішення є підставою для зняття піклування органами опіки і піклування. Повна цивільна дієздатність, надана неповнолітній фізичній особі, яка досягла шістнадцятирічного віку, поширюється на усі цивільні права і обов’язки (ст. 35 ЦК України).

Глава 4. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ АБО ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ

Стаття 246. Підсудність

1. Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

1. Оскільки в законодавстві не вказано осіб, які мають право подати заяву про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, таку заяву може подати будь- яка зацікавлена фізична чи юридична особа (в тому числі органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб в порядку статті 46 ЦПК України).

Керуючись правовими позиціями судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 01.12.97, в яких аналізується Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах в рамках СНД від 10.11.94 можна стверджувати, що справи про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою і справи про встановлення факту смерті підсудні суду держави, громадянином якої була особа в той час, коли за останніми даними вона була жива, а щодо інших осіб — підсудні суду за останнім місцем їх проживання. Суди України в таких випадках можуть визнавати громадянина іншої держави — учасниці конвенції, який проживав на території України, безвісно відсутнім або померлим, а також встановити факт його смерті за клопотанням заінтересованих осіб, які проживають на території України, якщо права і інтереси їх ґрунтуються на її законодавстві.

2. За загальним правилом заява подається в місцевий суд за місцем проживання заявника. Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Якщо заявник — юридична особа, то береться до уваги її місцезнаходження, яке вказується в її установчих документах.

Відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» місцезнаходження юридичної особи — місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності — місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за пев- ною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв’язок з юридичною особою. Передбачена також альтернативна підсудність — за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

3. Згідно ст. 43 ЦК фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

Відповідно до ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці 'її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

4. Провадження у справах про оголошення фізичної особи померлою потрібно відрізняти від провадження про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом РАЦСу факту смерті, яке здійснюється за правилами провадження про встановлення судом фактів, що мають юридичне значення (глава 6 розділу IV ЦПК України).