РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Як правило, саме позивач ініціює процес шляхом подання позовної заяви. Однак не лише позивач може це зробити. Провадження відкривається за заявою представника або осіб, яким за законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. З цієї причини невірним є твердження про те, що позивач — це особа, яка звертається до суду.

Позивач першим з’являється у справі, він атакує, тому він має певні переваги порівняно із стороною, яка захищається (відповідачем). Позивач розпочинає процес. Він перший з’являється на арені. Це, багато в чому, визначає його тактичні переваги. Позивач має можливість вибору: 1) способу порушення справи (самостійно чи через інших осіб); 2) відповідача; 3) часу для пред’явлення позову; 4) підсудності; 5) підстав та предмету позову, а отже і меж судового розгляду. Ці обставини мають важливе тактичне значення.

4. Відповідач — це особа, на яку вказує позивач, як на порушника своїх прав. Тому саме позивач визначає до кого пред’явити позов. Якщо позивач помилиться і притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не повинна відповідати за позовом з інших причин, суд у позові відмовить.

Відповідач з’являється в процесі другим. Його основне завдання у справі — захист проти позову та відмова у задоволенні позову.

5. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Правами сторін наділяються також особи, які беруть участь у справах наказного і окремого провадження, за винятками, встановленими відповідними нормами щодо цих видів провадження у цивільному процесі.

6. Цивільно-процесуального статусу позивача і відповідача особи набувають з моменту відкриття провадження по справі.

7. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин взагалі та осіб, які беруть участь у справі, зокрема, є такі:

1) сторони — це обов’язкові суб’єкти цивільного процесу;

2) сторони — це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом;

3) юридична заінтересованість сторін носить особистий характер, тобто вони наділені і матеріально-правовою, і процесуальною заінтересованістю (див. коментар до ст. 26 ЦПК);

4) справа (процес) ведеться від імені сторін;

5) сторони несуть судові витрати у справі;

6) на сторони поширюються усі наслідки та властивості судового рішення;

7) правосуб’єктність сторін допускає правонаступництво (див. коментар до ст. 37 ЦПК).

6. Позивач, як правило, є ініціатором порушення справи, звертаючись до суду, він вважає, що його право порушене чи оспорюється.

Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, не є позивачами, а тому якщо особа, яка має повну цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, то суд залишає заяву без розгляду.

7. Відповідач, на відміну від позивача, не звертається до суду, а його притягують до відповіді по пред’явленому позову, оскільки позивач вказує у позовній заяві на відповідача, як на порушника свого права.

Стаття 31. Процесуальні права та обов’язки сторін

1. Сторони мають рівні процесуальні права і обов’язки.

2. Крім прав та обов’язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач — пред’явити зустрічний позов.