РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

З огляду на необхідність посилення правової охорони прав та інтересів неповнолітніх, слід визнати доцільним залучення законних представників в усіх справах, які стосуються неповнолітніх. Залучення законних представників неповнолітніх відбувається за ухвалою суду.

5. Законними представниками неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, є відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом (ч. 2 ст. 39 ЦПК України).

Особи віком до чотирнадцяти років, а також недієздатні фізичні особи не володіють цивільною процесуальною дієздатністю, а тому їх права і законні інтереси захищають в суді законні представники чи опікуни. Законними представниками таких осіб є відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом (ч. 1 ст. 39 ЦПК України).

Для забезпечення представництва малолітнього до участі у справі достатньо залучити одного з батьків. Однак можливі випадки, коли позиція батька і матері, як законних представників, істотно відрізняється. Тому суду доцільно з’ясовувати позицію обох батьків.

З моменту набуття малолітнім цивільної процесуальної дієздатності функції законного представника припиняються, а отже він втрачає свій процесуальний статус. Подальше представництво його інтересів можливе лише за згодою неповнолітнього.

6. Особа, яка не досягла чотирнадцятирічного віку, не має цивільної процесуальної дієздатності, однак якщо спір стосується її прав чи інтересів, то вона має цивільну процесуальну правоздатність і саме вона є особою, яка бере участь у справі. Тому стороною у таких справах слід зазначати малолітнього.

Наприклад, якщо малолітній успадкував нерухоме майно, то у разі виникнення спору щодо цього майна, відповідачем буде малолітній власник, а його інтереси в процесі буде представляти законний представник.

7. Опіка і піклування створюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх (до 14 років), неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки (ст. 55 ЦК України). Опіка і піклування встановлюється також над дітьми, які залишилися без батьківського піклування (ст. 243 Сімейного кодексу України).

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 58 ЦК України). Опікун виступає повним представником підопічного в силу закону і бере участь в цивільному процесі від імені і в інтересах підопічного.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 59 ЦК України).

Крім того, орган опіки та піклування, згідно ч. 1 ст. 252 СК України, може за договором про патронат передати дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім’ю іншої особи (патронажного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.

8. Цивільною процесуальною дієздатністю наділені усі юридичні особи з моменту їх реєстрації до припинення юридичної особи. Юридичних осіб у суді представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Відповідно до роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 28.07.94 р. «Про участь в арбітражному процесі відособлених підрозділів юридичних осіб» у випадках, коли відособленим підрозділам, створеним юридичними особами, статутом, положенням або дорученням надане право здійснювати в суді повноваження сторони у справі, такі відособлені підрозділи мають право від імені юридичної особи вживати заходів доарбітражного врегулювання спору, подавати в суд позови, надсилати відзиви на позовні заяви, звертатись із заявою про перевірку рішення, ухвали, постанови суду у порядку нагляду, здійснювати інші процесуальні дії. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється арбітражним судом з юридичної особи або на її користь. Отже, відособлений підрозділ не має цивільної процесуальної дієздатності, він діє від імені юридичної особи, якою він створений.

Стаття 30. Сторони

1. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

1. Згідно ст. 124 Конституції України та ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Отже, таке право є абсолютним, виражає демократичні засади суспільства, спрямоване на всебічний захист прав людини і громадянина.

2. Традиційно, сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального правовідношення. Однак така думка піддається критиці, оскільки можливі випадки, коли матеріально-правові відносини між сторонами відсутні, зокрема, коли позивач не має права вимоги або відповідач у даній справі не має відповідного обов’язок перед позивачем (неналежність сторони). Суд зобов’язаний розглядати і цей спір, оскільки чинне цивільне процесуальне законодавство не вимагає з’ясування наявності матеріальних правовідносин між сторонами при пред’явленні позову. Лише під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин (п. 3 ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

Спором визнаються будь-які непорозуміння між суб’єктами права і достатньою підставою для вступу у процес і набуття правового статусу позивача є суб’єктивна впевненість, що права особи порушені, оспорені чи невизнані. Наявність чи відсутність між сторонами правовідносин ніякою мірою не відбивається на їх правовому становищі. Навіть при очевидній відсутності матеріальних правовідносин між такими суб’єктами слід визнавати позивачем та відповідачем із наділенням усіма процесуальними правами та обов’язками.

3. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивач — це особа, на захист прав та інтересів якої відкрито провадження у справі. З цього випливає, що позовна заява подається для захисту порушених прав, а саме порушення в часі повинно існувати до відкриття провадження у справі. Однак буває, що позивач помиляється, його права не порушені або ті права, які порушені, йому не належать, а тому суд у позові відмовить. Тому, коли позивач звертається до суду з позовом до конкретного відповідача, то на цей час існує лише припущення щодо порушення прав позивача, яке підтверджується (або спростовується) під час розгляду справи в суді.