Розділ «Частина п’ята РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА»

Отже, для юридичної відповідальності є необхідним таке.

1. Наявність визначених законом фактичних підстав. Це означає, що застосування заходів відповідальності можливе лише за наявності факту реально вчиненого правопорушення. Фактичною підставою юридичної відповідальності є наявність складу реально вчиненого правопорушення, щодо якого вся необхідна сукупність передбачених законом елементів є доведеною і за вчинення якого в законі передбачено конкретні санкції (засоби державного примусу).

Фактичною підставою юридичної відповідальності не можуть бути такі форми втілення людської свідомості, як наміри, переконання, думки, вподобання, схильності, які самі по собі, без їх зовнішнього прояву в конкретних вчинках (діях чи бездіяльності) не можуть контролюватися державою, а відтак, знаходитися під регулюючим впливом закону взагалі, якими б негативними вони не були. Реальні (фактично вчинені) вчинки, передбачені не правовими, а іншими соціальними нормами (моральними, релігійними, корпоративними, нормами спортивних змагань тощо), можуть бути певною мірою соціально шкідливими, але, за умов їх неврегульованості юридичним законом виступають ззовні як форми виразу іншої, а не правової поведінки. Тому таки вчинки не визнаються юридичними фактами для настання відносин юридичної відповідальності, тобто не можуть бути її фактичною підставою.

2. Якщо підґрунтям будь-якої соціальної відповідальності можуть бути порушення абияких норм, що регулюють людські стосунки, то підставою правової відповідальності є наявність юридичних підстав, тобто порушення правових норм. Правові приписи містять у собі необхідні об’єктивні та суб’єктивні показники ознак поведінки, яку вони дозволяють кваліфікувати як протиправну, неправомірну. Заходи державного примусу (санкції), що можуть застосовуватися до порушників правових норм, містяться в санкціях правових приписів у вигляді вичерпного переліку примусових засобів (покарань).

Правові приписи вміщують указівку на категорії суб’єктів, котрі відповідають ознакам деліктоздатності, щодо яких передбачені відповідними приписами заходи можуть бути застосовані. Юридична відповідальність пов’язана з використанням офіційної юридичної процедури обвинувачення у вчиненні правопорушення. У зв’язку з цим доцільно розрізняти:

а) юридичні підстави притягнення до відповідальності особи, яка вчинила правопорушення. Наявність протиправного вчинку як юридичного факту, правової норми та інших обставин, що становлять підставу для юридичної відповідальності;

б) підстави настання юридичної відповідальності для правопорушника, вина якого доведена доказами і знайшла офіційне втілення у вигляді процесуального документа — правозастосовного акта, виданого компетентним державним органом з додержанням усіх вимог до такої процедури (наприклад, вироку суду).

Цей правовий акт містить дані про конкретні заходи державного впливу (покарання) з обов’язковим посиланням на нормативно-правові приписи, що вміщують в їх текстах вичерпний перелік санкцій за вчинення відповідного правопорушення. Такі правозастосовні акти можна назвати процесуальною підставою. Вона є необхідною для настання відносин, в яких суб’єкт правопорушення реально починає зазнавати вплив певного виду та міри юридичної відповідальності, передбачених санкцією норми. Правопорушник починає виконувати такий новий юридичний обов’язок, юридичних підстав для виникнення якого до вчинення правопорушення не існувало (сплачувати штраф, перебувати в місцях позбавлення волі, компенсувати витрати на лікування потерпілого від злочину і под.).

Вирішуючи питання про юридичну відповідальність, слід також перевірити наявність чи відсутність підстав, що її виключають, звільняють від неї.

Підстави, що виключають юридичну відповідальність, — це спеціально визначені законом винятки з правил, згідно з якими діяння, що зберігає ззовні вигляд правопорушення, за певних обставин таким не вважається, а особа не підлягає юридичній відповідальності. В таких випадках відсутній будь-який елемент складу правопорушення, що унеможливлює юридичну відповідальність за об’єктивно існуючий, реальний вчинок. До таких підстав належать:

а) неосудність — обумовлена хворобливим станом психіки особи її нездатність усвідомлювати свої вчинки або керувати ними під час скоєння суспільно шкідливого (небезпечного) вчинку. Законом визначено критерії неосудності: медичний (біологічний) — психічний розлад, хвороба та юридичний — нездатність усвідомлювати власні дії або керувати ними. Для визнання наявним юридичного критерію неосудності достатньо однієї з двох ознак неосудності;

б) необхідна оборона. Кожна людина згідно з міжнародними стандартами в галузі прав людини має право на необхідну оборону. Остання має місце при захисті особи та її прав чи прав інших осіб, що охороняються законом, а також охоронюваних законом інтересів суспільства від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди особі, що вчинила замах, незалежно від того, чи мала ця особа можливість звернутися до правоохоронних органів;

в) крайня необхідність — вид протиправної поведінки, який є припустимим у випадках усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, суспільства, особи або правам громадян, якщо таку небезпеку неможливо було усунути іншими засобами, а заподіяна шкода є меншою на відміну від тієї, що була відвернута, наприклад, коли умисно руйнується, знищується електроприлад задля того, аби врятувати людину, яка опинилася в небезпечному стані, під електричним струмом. Заподіяна шкода — знищено майно, але таке знищення було необхідним саме для того, або відвернути шкоду більш значущому благу — життю людини. Отже, в цьому випадку існують підстави, що виключають юридичну (наприклад, кримінальну) відповідальність за знищення майна. Трудовим законодавством передбачено обставини, які виключають матеріальну відповідальність працівника, якщо шкода була завдана роботодавцю діями працівника, які підпадають під ознаки трудового правопорушення, однак були вчинені в результаті нормального виробничо-господарського ризику, крайньої необхідності чи необхідної оборони;

г) малозначущість правопорушення, яке не становить великої суспільної небезпечності — обставина, яка встановлюється за фактом:

ураховуються характер вчинку, умови його скоєння, відсутність як самих значних шкідливих наслідків, так і наміру їх спричинити;

ґ) казус (випадок) — об’єктивно шкідливе і протиправне діяння, яке порушує права інших суб’єктів і за яке законотворець своєчасно не передбачив юридичну відповідальність (тобто мала місце прогалина в законі), тому відсутні власне юридичні підстави притягнення особи до такої відповідальності;

д) фізичний або психічний примус — виключає відповідальність у випадках, коли особа завдає шкоди правам інших осіб унаслідок примусу, тиску з боку. Отже, в такому разі відсутньою є суб’єктивна сторона (вина) особи.

§ 3. Види юридичної відповідальності

Юридичну відповідальність класифікують (тобто поділяють на певні види) з оглядом на різні характеристики і аспекти правопорушення як підстави такої відповідальності. Головними критеріями її поділу на види є галузева належність норми, за порушення якої особа може відповідати; суб’єкти, які в певній спосіб її здійснюють.

Залежно від галузевої належності норми розрізняють такі види відповідальності.