Розділ «Частина перша НАУКОЗНАВЧИЙ ТА ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА»

Розділ 1 Предмет загальної теорії держави і права

§ 1. Поняття та система юридичної науки

Наука — це форма духовної діяльності людини, яка спрямована на одержання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), відкриття об’єктивних законів світу та передбачення тенденцій його розвитку. Основою цієї діяльності є збирання фактів, їх систематизація, критичний аналіз і на цій підставі — синтез (створення) нових знань або узагальнень про досліджувані явища.

Будь-якій науці притаманні, принаймні, такі цілі:

1) пояснення явищ навколишнього світу і закономірностей їх виникнення та розвитку на основі сформульованих наукою законів, теорій, принципів;

2) втілення наукових досягнень у практику задля поліпшення життя людини та суспільства;

3) прогнозування розвитку природних і суспільних процесів у майбутньому з метою спрямування темпів та шляхів розвитку людства.

Усі науки поділяються на технічні (ті, що вивчають техніку та явища, важливі для її розвитку), природничі (ті, що вивчають природні явища і процеси) та суспільні і гуманітарні (ті, що вивчають людину, стосунки між людьми та їх утвореннями, суспільство в цілому).

Серед суспільних наук чільне місце посідає юридична наука, яка спрямована на здобування, узагальнення, систематизацію і використання знань про державно-правову дійсність. Ці знання визнавалися наукою не завжди. Наприклад, давньоримські юристи вважали право різновидом мистецтва, а філософ Нового часу Г. Лейбніц зазначав, що юриспруденція більш наближена до теології (вчення про релігійні догмати), ніж до науки (наприклад, математики чи медицини). Між тим існує низка критеріїв, які дозволяють обґрунтувати науковий характер юриспруденції.

По-перше, юридична наука має власний об’єкт і предмет дослідження. Ці поняття співвідносяться між собою, але повністю не збігаються. Поняття об’єкта ширше за обсягом, воно охоплює явища і процеси навколишнього світу, щодо яких здійснюється пізнання і справляється практичний вплив людей. Об’єкт може бути спільним для різних наук. Для юридичної науки об’єктом дослідження виступають такі суспільні явища, як право і держава, які одночасно, але з інших сторін, вивчаються філософією, соціологією, політологією, культурологією, історією та ін.

Що стосується предмета науки, то це та сторона об’єкта пізнання (у даному разі права і держави), на яку спрямоване наукове дослідження, тобто предмет науки є унікальним, він визначає самостійність, своєрідність і особливість кожної науки — те, чим вона відрізняється від інших наук. Предмет юридичної науки становлять закономірності виникнення, розвитку та функціонування усіх державно-правових явищ і процесів, їх окремих сторін та проявів, які разом утворюють державно-правову дійсність. З такого розуміння предмета науки випливає важлива особливість юриспруденції — спільне дослідження права і держави в їх єдності, взаємозумовленості та взаємовпливі. З огляду на це назва «правознавство» для визначення юридичної науки, яка вживається в науковій та навчальній літературі, є неточною і однобічною. Нерозривний зв’язок між правом і державою свідчить про те, що юридична наука є водночас і правознавчою, і державознавчою[1].

По-друге, юридична наука має власну методологію, тобто сукупність прийомів, способів та принципів, за допомогою яких досліджуються право і держава. Пізнання державно-правової дійсності, формулювання законів її розвитку та вироблення практичних рекомендацій здійснюються на основі системи загальнонаукових і спеціальнонаукових методів. Крім того, юриспруденції притаманні й методи, що створені для вивчення виключно юридичних явищ і відображають специфіку даної науки. Це, зокрема, формально-юридичний і порівняльно-правовий методи.

По-третє, юридична наука пізнає державно-правову дійсність, використовуючи власний понятійний апарат, тобто систему термінів і словосполучень, за допомогою яких формулюється наукове вчення про право і державу, їх елементи, форми, функції, інститути та ін. Одні з цих понять є специфічними для всіх юридичних наук (наприклад, «норма права», «правопорядок», «правопорушення» і под.) і тому називаються загальноправовими; інші мають значення головним чином для окремих юридичних наук або їх груп. Так, поняття злочину та осудності застосовуються у кримінальному праві, поняття неустойки — у цивільному та господарському праві, поняття податку — у фінансовому праві тощо.

І, нарешті, по-четверте, юридичній науці притаманні усі названі наукові цілі. Як вже зазначалось, юриспруденція досліджує і пояснює державно-правову дійсність. Кінцевою її метою є сприяння через державні і правові інститути розквіту особистості і подоланню перешкод на цьому шляху, ефективному використанню людського потенціалу, створенню умов для найповнішої реалізації прав і свобод людини і громадянина. З метою досягнення цієї мети юридична наука визначає тенденції розвитку права і держави та корегує юридичну практику шляхом надання останній порад, пропозицій, рекомендацій.

Усі юридичні науки з огляду на предмет їх дослідження можна поділити на декілька груп.

До першої групи належать теоретичні науки. Провідне місце у цій групі посідає теорія держави і права, яка є найбільш загальною юридичною наукою. Специфіку державно-правового розвитку конкретних країн, спільні та відмінні риси різних правових систем, тенденції їх розвитку, можливість запозичення іноземного досвіду до правової системи України вивчає порівняльне правознавство (юридична компаративістика). До групи теоретичних юридичних наук приєднуються окремі напрямки міждисциплінарних досліджень державно-правової дійсності (наприклад, філософія та соціологія права).

Другу групу утворюють історичні науки (вітчизняна та всесвітня історія держави і права, історія вчень про державу і право). Вони досить докладно досліджують умови виникнення, розвитку і особливості функціонування держави і права окремих країн, найзначніші вагомі етапи розвитку державно-правової думки і зміст державно-правових ідей різних шкіл і напрямків.

Третю, найбільшу групу становлять галузеві науки, які посідають центральне місце в системі юридичних наук. До них належать науки конституційного, цивільного, адміністративного, трудового, кримінального, процесуального та інших галузей права. Предметом дослідження кожної з цих наук є ті специфічні правові відносини, що складаються в окремих сферах суспільного життя, і ті правові норми і законодавчі приписи, які виникають на їх базі. Зміст кожної галузевої науки становить система знань про відповідну галузь права — про шляхи її розвитку і вдосконалення, джерела, принципи, зміст і систему норм, що входять до неї, практику їх реалізації тощо. Від стану наукових досліджень галузевих наук значною мірою залежать якість законодавчих робіт, проведення реформ у правовій сфері, зокрема кодифікація законодавства. Невипадково науковці становлять більшу частину робочих груп, які готують проекти найбільш принципових галузевих нормативних актів.

До групи галузевих наук примикають і ті, що виникають на перетині різних галузей права і мають комплексний характер. Вони іменуються міжгалузевими. До них можна віднести, наприклад, комплексну науку господарського права, яка виникла з потреби вивчення і вдосконалення правового регулювання ринкових відносин, що розвиваються в Україні, і вивчає дію норм різних галузей права — цивільного, адміністративного, фінансового — у сфері підприємництва. Комплексний характер мають також науки екологічного, земельного та інших галузей права.