Розділ «Частина четверта НОРМАТИВНА ОСНОВА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ»

Спеціальні норми права — це норми, що встановлюються з метою конкретизації та деталізації, врахування своєрідності та особливостей будь-якого виду суспільних відносин, рід яких регулюється загальною нормою права. Фактично спеціальні норми є винятком із загальних норм. Наприклад, відповідно до ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, ця норма встановлює особливості відшкодування майнової шкоди, що завдана джерелом підвищеної небезпеки, і на відміну від загального правила, встановленого ст. 1166 ЦК України, передбачає можливість відшкодування шкоди і за відсутності вини.

Слід зазначити, що поділ норм на загальні і спеціальні є певною мірою умовним. Так, норми ЦК України, що регламентують відносини купівлі-продажу, є спеціальними щодо норм, що регулюють загальні умови зобов’язань. Проте вони є загальними щодо норм, які визначають, наприклад, особливості роздрібної купівлі-продажу.

Норми матеріального та процесуального права. За належністю до таких складових системи права, як матеріальне та процесуальне право, класичні норми поділяють на норми матеріального та процесуального права.

Призначення норм матеріального права полягає в первинній регламентації поведінки (діяльності) суб’єктів суспільних відносин. Вони визначають зміст первинних прав і обов’язків суб’єктів права, їх правове становище і безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин. Так, норми матеріального права закріплюють форми власності, правове становище майна і осіб, визначають порядок утворення і структуру державних органів, підстави і межі відповідальності за правопорушення тощо. Об’єктом матеріального права виступають господарські, майнові, трудові, сімейні та інші суспільні відносини.

Призначення норм процесуального права полягає в правовому регулюванні так званих організаційних суспільних відносин, забезпеченні процедур, форм реалізації або захисту норм матеріального права. Процесуальні норми завжди мають процедурний характер; вони адресовані насамперед суб’єктам, наділеним державно-владними повноваженнями щодо прийняття та застосування норм матеріального права. Ці норми містяться, зокрема, в ЦПК і КПК України.

Деякі інші класифікації норм права. За підсистемами права (підсистема публічного і приватного права), до яких належать правила поведінки, норми можна поділити на норми публічного і приватного права.

За галузями права, до яких належать правила поведінки, норми можна поділити на норми конституційного, цивільного, сімейного, трудового, адміністративного, кримінального, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального права тощо.

За часом дії норми права поділяються на постійні та тимчасові. Постійні норми права — це норми, встановлені з невизначеним строком дії. Вони діють до їх скасування або зміни. Переважна більшість норм є постійними (наприклад, такими є норми ЦК і КК України). Тимчасові норми права — це норми, встановлені тільки на певний строк (прикладом таких норм є приписи бюджету, які діють з 1 січня до 31 грудня календарного року).

§ 3. Структура норми права

Структура норми права — це внутрішня побудова норми, поділ її на складові (елементи).

В юридичній літературі висловлені різні погляди з приводу структури норми права. Проте найбільш поширеною є думка про тричленну побудову юридичної норми. Її прихильники пояснюють, що в нормі права насамперед перелічені умови, за яких вона підлягає застосуванню (гіпотеза); далі йде виклад самого правила поведінки (диспозиція); нарешті, в нормі міститься вказівка на наслідки невиконання цього правила (санкція). Іншими словами, будь-яка норма права може бути викладена у вигляді формули «якщо..., то..., інакше (а в іншому випадку...)». За виразним висловом, без диспозиції норма є неймовірною, без гіпотези — безглуздою, без санкції — неспроможною.

Гіпотеза — елемент норми права, що вказує на життєві обставини, за наявності та/або відсутності яких реалізується правило поведінки (диспозиція).

За допомогою гіпотези певний варіант поведінки, сформульований в нормі права, прив’язується до конкретного життєвого випадку, конкретного суб’єкта, часу і місця. Гіпотеза нібито «вдихає життя» у правило поведінки і тому виступає необхідною умовою обов’язковості диспозиції.

Гіпотези можуть бути різних видів.

1. Залежно від того, з наявністю чи відсутністю життєвих обставин пов’язується дія норми права, виділяють позитивні, негативні та змішані гіпотези.

Позитивна гіпотеза — це гіпотеза, що вказує на життєві обставини, за наявності яких реалізується правило поведінки. Наприклад, згідно зі ст. 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини.

Негативна гіпотеза — це гіпотеза, що вказує на життєві обставини, за відсутності яких реалізується правило поведінки. Так, відповідно до ст. 40 СК України шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя.

Змішана гіпотеза — це гіпотеза, що вказує на життєві обставини, коли за наявності одних і відсутності інших реалізується правило поведінки. Наприклад, за ч. 1 ст. 7 Закону України «Про статус суддів» на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Тут формулюються життєві обставини, що мають існувати. Водночас згідно з ч. 7 ст. 7 цього Закону не може бути суддею особа, яка має судимість. Іншими словами, для призначення суддею необхідна відсутність судимості.

2. Залежно від кількості життєвих обставин, з якими пов’язується дія норми права, виділяють прості, альтернативні та складні гіпотези.

Проста гіпотеза — це гіпотеза, що визначає одну життєву обставину, за наявності (відсутності) якої діє диспозиція норми. На приклад, згідно з ст. 42 ЗК України у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку земельна ділянка може передаватись безкоштовно у власність або у користування об’єднанню власників.