Розділ «Частина друга ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ»

Найголовнішими напрямками цієї функції є ведення за домовленістю між державами діяльності з роззброєння, нерозповсюдження зброї масового знищення, додержання зобов’язань з заборони ядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї. Останнім часом посилилося співробітництво держав щодо організації колективних дій у сфері боротьби з міжнародним тероризмом.

Світовий порядок підтримується шляхом участі світового співтовариства в урегулюванні локальних конфліктів, під час яких порушуються права людини, особливо стосовно національних меншин, що вимагає міжнародного втручання. При цьому слід наголосити на підвищеній відповідальності за підтримку стабільності і порядку в сучасному світі таких держав, як США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Росія та ін. Збройні сили деяких держав можуть брати участь у військових операціях, спрямованих на припинення збройних конфліктів, установлення та підтримку миру в проблемних регіонах планети.

У забезпеченні миру і підтримки світового порядку важлива роль відводиться міжнародним організаціям. Головна з них — Організація Об’єднаних Націй, створена в 1945 р. за ініціативою глав держав- переможниць у Другій світовій війні.

Нині все більше розвивається функція співробітництва сучасних держав. Йдеться про розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувався б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з країн.

Роль цієї функції особливо важлива для розв’язання проблем міжнародного характеру: запобігання і ліквідації наслідків природних та антропогенних катастроф, що виходять за межі кордонів однієї держави; охорони природних ресурсів і довкілля; боротьби з епідеміями і епізоотіями; захисту Світового Океану; раціонального використання сировинних, енергетичних ресурсів як загальнолюдського надбання. Значного розвитку набуло співробітництво держав у вирішенні питань, пов’язаних із освоєнням космічного простору, зокрема збереженням його чистоти. На основі взаємних домовленостей держави узгоджують і відповідну національну політику.

Щодалі велику роль відіграє функція європейської та світової інтеграції. Важливою її складовою для України, як і для багатьох країн колишнього СРСР, є інтеграція в європейську та світову економіку. Вона випливає з визнання економічної взаємозалежності держав у різноманітних сферах відносин — виробничій, науково-технічній, валютно-фінансовій, транспортній, в яких деякі держави доповнюють одна одну на основі розподілу праці, взаємообміну, взаємоузгодження шляхів розвитку та ін.

Основу інтеграційних процесів становлять загальновизнані принципи суверенітету держав щодо їх природних ресурсів (кожна держава вільно розпоряджається ними); свободи вибору інтеграційних зв’язків; рівності, взаємовигідної співпраці, незастосування дискримінаційних заходів. Відповідно до них будується державно-правовий захист права власності та іноземних інвестицій, які повинні бути захищені від націоналізації та експропріації.

Контрольні запитання

1. Вкажіть ознаки функцій держави.

2. Назвіть класифікації функцій держави.

3. Охарактеризуйте соціальні та політичні функції держави.

4. Охарактеризуйте економічну та екологічну функції держави.

5. Охарактеризуйте основні зовнішні функції держави.

Розділ 7 Форма держави

§ 1. Поняття і структура форми держави

Форма держави є однією з головних категорій, які її характеризують. Форма надає буття змісту і сутності держави. Дослідження форми держави має власну історію. Ще у давніх Греції і Римі філософи та юристи висловлювали думки щодо розуміння форми держави. Так, Платон поділяв держави за формою, виходячи з того, хто здійснює управління державою. Він виділяв п’ять форм держави: аристократія — справедливе правління найкращих, тимократія — правління найбільш сильних воїнів, олігархія — правління невеликою кількістю найбагатших членів суспільства, демократія — влада народу, тиранія — влада однієї особи. Він вказував на можливість поступового переростання однієї форми в іншу.

Аристотель поділяв форми держави за двома ознаками: кількістю тих, хто править (один, декілька, багато); у чиїх інтересах здійснюється правління. Остання ознака була критерієм поділу держав на правильні — монархія, аристократія і політія, де правління здійснюється в інтересах усіх членів суспільства, та неправильні — тиранія, олігархія і демократія, де правління здійснюється в інтересах тих, що правлять.

Ціцерон критерій розмежування форм держави вбачав у характері і волі тих, хто править у державі. За цим критерієм він розділяв три прості форми держави: царську владу — монархію, владу оптиматів — аристократію та народну владу — демократію. Проте ці форми, за Ціцероном, не є найкращими. Ідеальною формою держави він вважав змішану форму, де поєднані позитивні риси усіх простих форм держави.

У XVIII ст. при аналізі форм держави Ш.-Л. Монтескьє звертав увагу на різницю методів здійснення державної влади в умовах різних її форм. На цій основі він визначав такі форми держави: республіку, в якій організацію і здійснення державної влади визначають такі якості, як доброчесність і рівність, монархію, де основою влади є гідність, та деспотію, де основою влади виступає страх.

Ж.-Ж. Руссо розглядав форму держави як структурну організацію вищих державних органів. Він виділяв такі форми держави: монархію — влада здійснюється однією особою, аристократію — влада здійснюється невеликою групою найбагатших осіб, демократію — влада здійснюється усіма членами суспільства.