Розділ «ЧАСТИНА СЬОМА ТЕОРІЯ НОРМОТВОРЧОСТІ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЇ НОРМАТИВНО- ПРАВОВИХ АКТІВ»

9. Оприлюднення нормативно-правового акта шляхом опублікування або безпосереднього доведення до виконавців - опублікування тексту акта з усіма реквізитами відбувається в офіційно встановлених друкованих виданнях: закони - «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», газета «Голос України»; постанови уряду - «Урядовий кур’єр»; укази Президента - «Офіційний вісник Президента України»; відомчі нормативні акти - у відповідних бюлетенях; нормативні акти органів самоврядування та державної адміністрації на місцях - в місцевій пресі. За законодавством України, нормативно-правовий акт (закон) набуває чинності після його опублікування (загальне правило).

Конституціями ряду країн (СІЛА, Індія, Україна та ін.) передбачена факультативна (додаткова) стадія в законодавчому процесі - вступ у дію права «вето» президента, тобто накладання ним заборони на прийнятий парламентом законопроект. Зокрема, в Україні Президент може скористатися своїм правом відкладного вето і повернути закон зі своїми зауваженнями і пропозиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду закон приймається не менш як 2/3 голосів установленого Конституцією складу Верховної Ради, Президент зобов’язаний підписати його і представити для офіційного опублікування протягом 10 днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно обнародується Головою Верховної Ради України і публікується за його підписом. Вето об’єктивно є стадією законотворчого процесу, має позапарламентський характер, але переборюється в парламенті (законодавчому органі).

Нормативно-правові акти скасовуються через голосування щодо них в цілому, а зміни і доповнення до них вносяться шляхом: 1) вилучення структурних частин; 2) доповнення структурних частин; 3) прийняття поправок; 4) викладення тексту акта в новій редакції.

Для докладного ознайомлення із законодавчою процедурою в Україні слід звернутися до Регламенту Верховної Ради України.

§ 6. Нормотворча техніка як вид юридичної техніки

Юридична техніка - сукупність стандартизованих юридично- технічних правил, прийомів, засобів і способів створення компетентними органами найдоцільніших за формою і досконалих за структурою, змістом та викладом юридичних актів при дотриманні офіційно встановлених процедур їх підготовки і прийняття.

Юридична техніка є збірним поняттям, яким об’єднуються такі її види: нормотворча техніка (її підвиди - законодавча, техніка систематизації нормативно-правових актів), правозастосовна техніка, право- тлумачна техніка.

Нормотворча техніка - сукупність юридично-технічних правил, прийомів, засобів і способів, використовуваних при створенні (формулюванні, впорядкуванні, оформленні) текстів законів, підзаконних актів, нормативно-правових договорів.

Ознаки нормотворчої техніки: 1) являє собою технічний інструментарій (юридично-технічні правила, прийоми, засоби і способи); 2) потребує професіоналізму використання цього інструментарію суб’єктами нормотворчості - представницькими і виконавчими органами держави; 3) призначена для технічного забезпечення оптимального (повного, точного, чіткого, зрозумілого, стислого) викладу думки нормотворця; 4) надає формальної визначеності змісту нормативних актів і нормативних договорів при їх первинному створенні, внесенні змін, доповнень, відміни (повної чи часткової); 5) забезпечує системні зв’язки нормативних актів різної юридичної сили, їх логічну несуперечливість; 6) має особливості при створенні різних нормативно- правових актів (законодавчих - конституційних і звичайних законів; підзаконних - відомчих і місцевих актів) та нормативно-правових договорів (внутрішньодержавних і міжнародних).

В Україні частина юридично-технічних вимог закріплюється в нормативних актах, якими регламентується нормотворча діяльність.

Правила нормотворчої техніки:

1) вимоги до форми (зовнішнього оформлення) нормативно- правового акта - наявність обов’язкових офіційних реквізитів: а) назва (заголовок) і вид документа, повна назва суб’єкта нормотворчості; б) дата, у разі потреби - місце прийняття нормативного акта; в) власний номер акта; г) грифи («затверджено», «погоджено» тощо); ґ) підписи; д) посада і прізвище посадової особи, яка підписала нормативний акт; посада і прізвище уповноваженої посадової особи, яка скріпила підписом нормативний акт,- у випадках, передбачених конституцією і законом країни; е) реєстраційний номер/код нормативного акта, та включення його до Єдиного державного реєстру нормативно- правових актів.

2) вимоги до структури нормативно-правового акта (закону) - наявність таких структурних складових: а) преамбули (у разі потреби); б) рубрикації: частини (вони містяться, як правило, у кодексах: загальна і особлива частини); розділи (мають наскрізну порядкову нумерацію, що позначається римськими цифрами); глави (мають наскрізну порядкову нумерацію, що позначається арабськими цифрами); статті (мають наскрізну порядкову нумерацію, що позначається арабськими цифрами); частини і пункти в підзаконних актах (позначаються арабськими цифрами з крапкою і починаються з абзацу); пункти (позначаються буквою або арабською цифрою в дужках); підпункти пунктів (починаються з абзацу з маленької букви з дужкою); абзаци залежно від виду нормативного акта; в) прикинцеві положення[46] (у разі потреби); г) перехідні положення[47] (у разі потреби); ґ) додатки[48] (якщо вони існують). Структурна будова нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, передбачає поділ нормативного матеріалу за підрозділами; при цьому загальні норми і поняття, вживані в акті, містяться на його початку, а однорідні норми викладаються компактна у главах, розділах. Від структури закону (преамбула, розділи, глави, статті, частини статей, пункти, підпункти, прикінцеві положення; перехідні положення, додатки) відрізняється структура підзаконного акта (преамбула, розділи, підрозділи, пункти, підпункти, абзаци, додатки);

3) вимоги до змісту нормативно-правового акта: а) регулювання однорідних суспільних відносин; б) відповідність змісту акта його назві; в) відсутність прогалин; г) відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а також колізій з іншими нормативними актами; д) переважання прямих приписів, зведення до мінімуму бланкетних норм і відсилань; винятків, приміток[49] тощо.

4) вимоги до стилю і мови (стилістики) викладу нормативно- правового акта: чіткість, ясність, зрозумілість для адресатів, стислість, компактність, послідовність, стандартність (визначеність) формулювань, відповідність вимогам сучасної державної літературної мови та правилам її правопису, простота - відсутність художнього прикрашення виразів (фраз) і декларативних положень (метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур, ненормативних слів і словосполучень), надмірної правової інформації (так званого нормативного «баласту») та ін. Стандартизованість формулювань надає особливої виразності нормативному стилю, відрізняє його від суто офіційно-ділового, додає йому наказового характеру.

§ 7. Нормотворча термінологія, правові дефініції, юридичні конструкції

Показниками якості нормотворчої техніки є довершеність юридичної термінології, правових дефініцій, юридичних конструкцій.

Нормотворча термінологія - система юридичних термінів, тобто словесних визначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого нормативного акта чи нормативного договору. Ґрунтується на додержанні нормотворцем сукупності вимог до використовуваних термінів: однозначність (уживання термінів у певному законі в одному й тому самому значенні), загальновживаність (уживання термінів відомих, усталених, а не створених законодавцем для певного закону; у разі вживання терміну вперше - обов’язкове його пояснення), стабільність (усталеність термінів, а не зміна їх із прийняттям кожного нового закону), доступність (простота й адекватність терміна змісту норм права), визначеність (чіткість термінів, що виключає різне трактування думки законодавця), узгодженість (координованість вживаних термінів).

За ступенем соціальної спрямованості розрізняють терміни:

•загальновживані - терміни в загальноприйнятому значенні (будинок, документ, будівля, природа, довкілля, житло, земля, діти);