Розділ «ЧАСТИНА СЬОМА ТЕОРІЯ НОРМОТВОРЧОСТІ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЇ НОРМАТИВНО- ПРАВОВИХ АКТІВ»

Види нормотворчості держави за юридичною силою актів:

1. Конституційна нормотворчість - нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою і прийняттям конституції, внесенням змін і доповнень до неї. У конституційній діяльності головну роль відіграє народ, що бере участь у конституційному референдумі, і парламент.

2. Законодавча нормотворчість - нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою і прийняттям законодавчих актів. Зміна законодавчих актів є складовою частиною законодавчої діяльності, і щодо обсягу текстів вона становить навіть її велику частку. У законодавчій діяльності України головну роль відіграє законодавчий орган держави - Верховна Рада. Вона володіє монопольною законодавчою компетенцією, тобто виключним правом на прийняття (зміну, доповнення, скасування) законів і колом повноважень з їх прийняття, передбачених Конституцією та іншими законами.

3. Підзаконна нормотворчість - нормотворча діяльність, пов’язана з підготовкою і прийняттям підзаконних актів. Підзаконна нормотворчість (нею займаються практично всі державні органи) здійснюється на підставі і відповідно до чинних законів, ухвалених парламентом. Юридична сила прийнятих державними органами нормативно-правових актів залежить від рівня та обсягу їх повноважень, які визначаються місцем, котре кожний з них у системі органів держави (глава держави - Президент; виконавча влада загальнонаціонального масштабу - Кабінет Міністрів, міністерства, комітети; виконавча влада місцевого значення - Рада Міністрів АР Крим, голови державних адміністрацій на місцях; відділи, управління та інші служби місцевих органів виконавчої влади; локальна нормотворчість - керівники державних підприємств і установ).

Види нормотворчості за формами участі в ній держави:

• безпосередня нормотворчість: розроблення і ухвалення

нормативно-правових актів (а також їх зміна, доповнення, скасування, систематизація);

• санкціонована нормотворчість: а) закріплення (утвердження, визнання) актів, ухвалених громадськими організаціями; б) попередній дозвіл на видання таких актів; в) санкціонування норм-звичаїв;

• спільна нормотворчість: спільне прийняття нормативного акта (договору) на галузевому, професійному та регіональному і місцевому рівнях. Це можуть бути спільні акти: а) державних органів і громадських об’єднань (профспілок); б) місцевих органів виконавчої і представницької влади; в) двох і більше органів виконавчої влади;

• делегована нормотворчість: делегування нормотворчих повноважень вищого органу держави нижчому; можливе делегування державними органами нормотворчих повноважень громадським об’єднанням (передання профспілкам функцій соціального страхування). Акт, прийнятий у межах делегованих повноважень, наділяється юридичною силою, яка є рівною силі актів, що приймаються органом, котрий їх делегує.

Види нормотворчості громадянського суспільства за суб’єктами:

1. На загальнонаціональному рівні - законотворчість народу (громадянського суспільства) - всенародний референдум. Це засадна конституційно-правова форма ухвалення законів та договорів громадянським суспільством (Конституція РФ прийнята всенародним референдумом; Маастрихтський договір у Франції та Ірландії затверджувався всенародним референдумом). В Україні рішення, ухвалені всенародним референдумом, мають найвищу юридичну силу і не погребують будь-якого затвердження парламенту. їх зміна, скасування можливі лише в результаті проведення повторного референдуму.

2. На регіональному і місцевому рівнях - підзаконна нормотворчість суб’єктів громадянського суспільства:

1) територіальної громади - місцевий референдум або загальні збори (схід) громадян (статут територіальної громади; акти-рішення, що є актами вищої юридичної сили в межах територіального утворення - села, селища, міста);

2) органів місцевого самоврядування (рад, їх виконавчих комітетів та голів) - їх нормотворчість близька до нормотворчості державних органів і водночас утворює особливий, відокремлений від держави, вид нормотворчої діяльності. Право ухвалювати нормативно-правові акти (рішення) надається представницьким органам місцевого самоврядування і головам комунальних (муніципальних) утворень міста, селища, села. їх акти діють у суворо визначених територіальних межах;

3) громадських об'єднань (профспілок та ін., їх посадових осіб) - зазвичай виключається самостійне прийняття ними норм права. Участь громадських об’єднань у нормотворчості відбувається шляхом: а) делегування їм державою нормотворчих повноважень (на певний строк та відповідно до встановленої законом процедури); б) санкціонування державою актів, що ними прийняті; в) спільне ухвалення актів разом з державою. У таких випадках норми громадських об’єднань набувають властивостей правових норм, охоронюваних державою;

4) трудових колективів (колективні договори і угоди).

Види нормотворчості за формою: первинна (первинне законодавче врегулювання найбільш важливих суспільних відносин), поточна (повсякденний процес прийняття, зміни, скасування норм права), кодифікаційна (створення систематизованого нормотворчого акта вдосконаленням старих правових норм, що виправдали себе, і введенням нових, їх узгодженням).

§ 5. Нормотворчий процес

Нормотворчий процес - це спеціальна організаційно-юридична діяльність уповноважених суб’єктів, яка становить систему регламентованих взаємозалежних процедур - самостійних, логічно завершених стадій і організаційно-технічних дій з ініціювання, підготовки, розроблення, розгляду та прийняття (видання) нормативно-правового акта (закону).